Владимир Емельянов: Нужно обратиться к психофизиологическим параметрам как личности, так и культуры

12065952_709654172468197_9038846425586163257_nСегодня на лекции говорил аспирантам абсолютно крамольные вещи. Они заключались в следующем:

1. У пушкинистов есть золотое правило комментирования: исходить из книг и журналов, которые читал сам Пушкин. Не объяснять Пушкина исходя из Достоевского. И в другую сторону — не объяснять его из произведений древнерусской литературы. Это абсолютно научный подход, поскольку он отсеивает анахронизмы в понимании смыслов.

2. В нашем востоковедении до сих пор не понимают, что объяснять современный исламский салафизм средствами средневековой арабской теологии и философии нельзя. Нынешние бойцы ИГИЛ или Хизб-ат-Тахрир не читали Коран, тафсир ат-Табари, хадисы ал-Бухари, мутакаллимов, Ибн Сину, Аверроэса, ал-Газали и Ибн Халдуна. Для того, чтобы понять их идеалы и ценностные установки, нужно читать назначенную для их вербовки экстремистскую литературу, смотреть американские боевики и комиксы. То есть, не стараться понимать Пелевина и Сорокина через Пушкина. (В одном игиловском журнале есть изображение кота в чалме и с автоматом, и подпись «мяуджахед». Они постят котиков так же, как и мы. В этом смысле постмодернистская культура является общей для всего человечества, сколь разными ни признавали бы себя его отдельные части).

Читать дальше →

Володимир Єрмоленко: Ми знову живемо в часи епосу

tumblr_nwjcx5eRfQ1tsxc7bo4_1280Ми знову живемо в часи епосу. Людям непотрібні просто історії, їм потрібні епічні історії. Тобто історії, які ніколи не закінчуються, які весь час продовжуються. Частиною яких вони стають. Чому? бо в епосі персонаж завжди більший, ніж його історія. Він є магнітом історій. Він породжує нові й нові історії. Історія Емми Боварі закінчилася, історія Гаррі Поттера має тривати вічно. І людям потрібні знову сьогодні такі персонажі, які ставатимуть частиною їхнього життя, за якими ти слідкуватимеш, на чиї сіквели ти чекатимеш, бо вони для тебе важливіші, ніж твої власні сіквели.

ХХ століття цю любов до епосу трохи послабило, бо воно нашіптувало нам, що сама історія людства є епосом. І що вона веде до Високої Мети. І що там є персонажі, які постійно повертаються, і які продукують нові й нові варіації Високої Мети. Карл Маркс був класичним епічним персонажем, Одіссеєм ХХ століття.

Зараз цих метаісторій немає — але порожні місця завжди заповнюються. Гаррі Поттер, Гобіт, Шерлок, Вічний Біженець, Крихітка Пу, Хунта, Осама, Жозе, динамокиївшахтардонецьк — все це епічні персонажі, образи, за які тримається наша уява, які продукують все нові й нові історії. — Чому ми любимо епос? Тому що без нього нам самотньо. Тому що мають бути історії, які тримають нас протягом всього життя. Від колиски до смерті.