Джон Р.Р. Толкиен: Миф – это то, что мы выдумали об истине

uafm4coeobw«– Но ведь мифы – ложь, пусть даже ложь посеребренная, – возражал Льюис. – Нет, – ответил Толкин, – мифы – не ложь. И, указав на большие деревья в Модлин Гроув, чьи ветви раскачивались на ветру, привел другой аргумент– Ты называешь дерево деревом, – сказал он, – не особенно задумываясь над этим словом. Но ведь оно не было «деревом», пока кто-то не далему это имя. Ты называешь звезду «звездой» и говоришь, что это всего лишь огромный шар материи, движущийся по математически заданной орбите. Но это – всего лишь то, как ты ее видишь. Давая вещам названия и описывая их, ты всего лишь выдумываешь собственные термины для этих вещей. Так вот, подобно тому,как речь – это то, что мы выдумали о предметах и идеях, точно так же миф – это то, что мы выдумали об истине.
– Мы – от Господа, – продолжал Толкин, – и потому, хотя мифы, сотканные нами, неизбежно содержат заблуждения, они в то же время отражают преломленный луч истинного света, извечной истины, пребывающей с Господом. Воистину, только благодаря мифотворчеству, только становясь «сотворцом» и выдумывая истории, способен Человек стремиться к состоянию совершенства, которое было ведомо ему до Падения. Наши мифы могут заблуждаться, но, тем не менее, они, хотя и непрямыми путями, направляются в истинную гавань – в то время как материальный «прогресс» ведет лишь в зияющую пропасть – к Железной Короне силы зла.
 Выражая эту веру во внутреннюю истинность мифологии, Толкин предъявил основу своей авторской философии, кредо, на котором держится «Сильмариллион». Льюис выслушал и Дайсона, который подкреплял слова Толкина собственными рассуждениями.
– То есть выхотите сказать, – уточнил Льюис, – что история Христа – попросту истинный миф, миф, который влияет на нас подобно всем прочим, но в то же время произошел на самом деле! Тогда, – сказал он, – я начинаю понимать…
… Через двенадцать дней Льюис написал своему другу, Артуру Гривзу: «Я только что перешел от веры в бога к более определенной вере в Христа – в христианство. Объяснить постараюсь потом. Очень важную роль в этом сыграл мой длинный ночной разговор с Дайсоном и Толкином»
[К. Карпентер. Джон Р.Р. Толкин. Биография. – М.: ЭксмоПресс, 2002. – С. 229-231]
Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Валерия Седова: Понятие Всеединства в мистической философии В.С. Соловьева

1982049_823940354287208_720860931_n Выдающуюся роль в развитии русской философской мысли XIX века сыграл Владимир Сергеевич Соловьев, религиозный философ-мистик и поэт.

Он создал свою оригинальную философскую систему, получившая название «Философия Всеединства» и «Учение о Богочеловечестве». Она носила ярко выраженный религиозный, мистический характер. В его поэзии также преобладали религиозно-мистические, философские мотивы. Исходной идеей учения о Всеединстве является положение о том, что «Бог есть все, то есть, что все в положительном смысле или единство всех составляет предмет собственное содержание, предмет или объективную сущность» [4]. Другими словами, Бог есть Универсум. Кроме того, Бог есть Абсолютный субъект, все творящий из себя и дающий содержание всему существующему, в том числе и природному миру. Субстанция Бога заключается в том, чтобы быть всем или единством всего в вечном внутреннем акте» (Бога-субъекта). Сущность Бога по своему содержанию носит идеальный характер, который действенен. Его действенность заключается в том, что он везде утверждает себя, устраняя дуализм идеально-духовной и природной реальности. Поэтому он един не только в себе, но и во всем другом, что им порождается как Универсальным субъектом. В этом и состоит Всеединство Бога [3]. «Всеединство» нигде и ни в чем не расщепляется, а присутствует всегда.

Второй постулат его философии «Всеединства» состоит в том, что Бог есть первоначало, Первый образ всего существующего, его одного. В качестве первосущности Бог выступает как Отец, что и подчеркивает его абсолютное выражение как субъекта. Абсолют Бога как субъекта (Отца) выражается трояко: Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Де знаходилося царство пресвітера Іоанна

577109_375374409207034_863200888_nДумається, що у переказі про царство пресвітера Іоанна, по-перше, йдеться про царство, перебуваюче не стільки на Сході, в Азії, а за ісламським світом. А по-друге, про царство Давида–Іоанна повідомляють власне ті, хто перебував у полоні в Єгипті, звідки, як “цінний дар” потрапили до царя Давида–Іоанна, який їх звільнив та відіслав у Антіохію. За допомогою християнських полонених – благородного Бельваценсіса, його брата віконта Беллімона, Іоанна Арцейса, Одо Кастельона, Андре Еспуаса та кількох рицарів–тамплієрів та іоаннітів з “Дому німців” — єгипетський султан спробував досягти миру з Давидом–Іоанном [1]. Свідчення про прихід Іоанна пов’язані у джерелах із вищезгаданою боротьбою хрестоносців в 1218 – 1222 р. у північному Єгипті довкола приморського міста Дамієтти (Oliver, Historia Damiatina, cap. 33; Radulphus de Coggeshale, Chronicon Anglicanum; Chronica Alberici monachi trium fontium ad annum 1221).

Як відомо, власне за мусульманськими землями, але у глибинах Африки, за Єгиптом, у Нубії існували могутні християнські монофізитські держави – Нобатія (столиця Фарас), Мокурія (Стара Донгола), Алоа чи Алодія (Соба). Зокрема, в 745 р. нубійські християни вторглися під проводом царя Сірака у Єгипет для захисту Александрійського монофізитського патріарха та дійшли до самого Каїра, подолавши понад тисячі кілометрів долиною Нілу. Намісник Єгипту Абд ель-Мелек ібн Муса був змушений піддатися силі християн і випустити патріарха. Аж до ІХ ст. Нубія була могутньою, що арабам не вдавалося підкорити її, а цар Нубії вважався покровителем Александрії. Найпопулярнішим у нубійців був єпископ Пахорасу Іоанн, який помер у 1006 р. Всі наступні єпископи Нубії називали себе в офіційній титулатурі його учнями (пор.: “пресвітер Іоанн”, що дивно, не іменується патріархом чи єпископом). Саме у часі хрестових походів, коли європейці вважали, що їм назустріч, у спину ісламу, вдарить могутнє військо “пресвітера Іоанна”, у 1171 р. нубійська армія знову вторглася у Єгипет і захопила Асуан. Брат ворога хрестоносців курда Саладина (Салах-ад-Діна) за наказом арабського халіфа розгромив нубійську армію і вторгся у територію супротивника, та згодом араби змушені були на століття відмовитися від боротьби з Нубією. Тільки в 1323 р. панування християнських царів Нубії закінчилося, але царство Алоа протрималося до 1504 р. [2]

Саме в часі хрестових походів через вірменських (а вірменська Кілікія у східній Анатолії з її могутнім флотом на Середземномор’ї виступала союзником хрестоносців) та єгипетських купців–монофізитів, які виступали і в ролі дипломатів (зокрема, в пізніші часи теж саме вірмени були послами ефіопських царів до європейських монархів) ефіопські учні єпископа Іоанна і могли укласти угоду з християнським Заходом про спільну боротьбу з ворогом Сина Божого — ісламом. Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Царство пресвітера Іоанна

10536509_575428202579996_6515203160144961577_oЗ початком ери хрестових походів на Схід віра у містичне таємне царство очікувачів приходу Месії вибухає з новою силою. Про нього говорять як про царство пресвітера Іоанна [1]. Воно вважається заснованим послідовниками апостола Фоми, який проповідував серед парфян та в Індії [2] (інші дослідники, проте, вважають, що мова йде про несторіанського східносірійського проповідника Мар Фому чи Фому Кана на Малабарі, прототипа старця Варлаама, що примандрував у Індію, персонажа книги «Варлаам та Йоасаф» [3]). Перші свідчення ми зустрічаємо у хроніці Оттона Фрейзінгенського від 1145 р. Він передає слова сірійського єпископа з Габали про царя-священника Іоанна, царство якого розташоване за Персією, а всі піддані — християни. Ці дані Оттон повідомив папі Євгенію ІІІ на особливій аудієнції. В 1165 р. Альберік у своїй хроніці повторює дані Оттона. Папу Александра ІІІ цим таємничим царем – священником зацікавив лейб-медик Філіпп, який повернувся з Азії. Папа написав лист Іоанну (“Carrissimo in Christo filio Johanni, illustro et magnifico Indorum regi, sacerdoti sanctissimo”), з яким Філіпп і відбуває з Венеції. Сам себе, начебто, цей центральноазіатський правитель титулував як “Johannes presbyter, divina gracia Dominus dominacium omnium, quae sub coelo sunt ab ortu solis usque ad paradisum terrestrem” («Пресвітер Іоанн, Божою милістю Володар всіх володарів, котрі тільки є під небом від Сходу сонця до земного раю»).

З кінця ХІІ ст. у Європі поширився лист (multa admiratione plenas) пресвітера Іоанна до візантійського імператора Мануїла Комнина, де перший повідомляв про своє багате і могутнє царство, володіюче “трьома Індіями”, амазонками, брамінами і навіть десятьма колінами Ізраїлю, колись полонених Навуходоносором. Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Божественна воля (Стаття, написана для газети «Слово Христове»)

14417_383534541724354_68931558_n«І відійшовши трохи, впав на лице своє і говорив: Отче мій! Якщо можливо, нехай мине Мене чаша ця; втім не як хочу Я, але як Ти.»
Євангелія по Матфею26:39.

Що є Волею Істинною, як пізнати і прийняти, усвідомити і злитись в людському тілі з Волею Бога, з Ритмом Божественної Рівноваги і Гармонії, з Досконалістю Божої Істини? Стати цією Істиною?!

Метафізичний процес досягнення глибоких Істин завжди непростий, та цікавий. Кожна нова сходинка відкриває багатовимірні лабіринти, кожний вибір веде до невідомих подій. Так, крок за кроком, збирається Великий Досвід в скриньку Душі. Ось про деякі моменти в прояві сьогоднішньої реальності хочеться переказати словами.

Глибоке пізнання матерії неможливе без розуміння різних точок сприйняття реальності. Ми знаємо, що наша Земля – експериментальна планета і життя її складає переплетення різних частотних рівнів і енергетичних особливостей. І якимось чином на нашій планеті водночас Душа проходить різночастотний досвід, різні ступені пізнання, різноманітні відчуття і проживання. Тому процес ВОЗНЕСІННЯ такий складний і проводить через багато Етапів пізнання – від страждання до Високих Станів Одухотворення. Та Шлях Вознесіння неможливий без повного ментального Очищення, без усвідомлення, що таке матерія третього-четвертого виміру. А отже, без відпускання цієї матерії. Це стосується відношення до споживання, відношення до Всього Творіння Божого! Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page