Марія Воробець: Будь Буттям! (вірш)

Де місце, звідки ти прийшов?
Де те, відкіль тебе принесло?
Чи явище твоїх думок
Крізь обрій небуття воскресло?

Що проявило цей момент
В якому ти усе побачив?
Навмисно обраний сегмент
Ким в просторі тебе відзначив?

Чим ти відчув своє єство,
Коли збагнув, що є навколо?
Що проявило світу поле –
Багатолике мистецтво? Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Марія Воробець: Бачуй (вірш)

Бачуй

На Принебессі повнозвуччя арф
Дієзами органить по безмкежжю.
Хвилястий океан у безбережжі
Цілує простір радістю струмка.
Дзвенить життя, потік не замовка,
Літає простотіле зосереддя,
Бодай у тлінь? Навмисне осереддя
Дівочиться, ламає язика.
У дзвоні літ промовисто зітха
Вселірність тиші, вогнесвятість Духу
Розродження у полі аніруху,
Розтворення незримість виверта
У ясносвіт! Різдвяна мить єдина,
Єдине все! Від суєття думок
До Святомиті привела стежина
Променів серця, вдячності щовдох.
Смакотворіння обрій розмикає,
Нема країв, поміжродів нема —
Все ти в тобі, тобою небо сяє,
Тобою омивається весна.
Духотворінь веде крізь зиму літа,
Крізь опростоволосу неведінь
У живомить: цвітіння самоцвіту
З Лона Єдиного – пробудження Творінь.
Безмежні крила дихають любов’ю,
Розкривши всі обійми всіх обійм,
Радіє все, все відає тобою
В блакитнім взорі за промінням вій. Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Марія Воробець: Нема

imagesH110KnowThyHeartTempleNight5x7-150x150

Нема нічого кращого від Сонця,
Що сяє в серці людськім з віку в вік!
Лиш відблиск чує розум десь на донці,
Лиш відгук сяйва в розум твій проник.

Нема ціннішого від Сили Серця,
Що зрошує від засухи думки,
До Істини завжди відкриті дверці,
Лиш засув відхиляти не з руки.

На світі цім уваги лиш вартує
Єдине знання: Ким ти справді є!
Пече Паски Душа – тіло смакує,
Коли  на небо гляне, на Зірки.

Пейзаж іншиться змінами сезону,
По колу крутяться чужі думки,
Шукає люд від скону і до скону
Бодай примару  Божої Руки.

А в часі тім блищить  Вселенським Знанням
У безкінечності ріка життя,
Яка не знає ні початку, краю,
Ні вороття, ні твого каяття.

І струменить  у вічності потоку
Енергія всього, що Дійсно Є.
Свята вода йде ні з котрого боку,
Нізвідки Рай в тобі той Настає.

За межами думок, за рамки слова,
Ніщо і все поєднано в Одне.
У єдності  уся Світобудова,
Звук тиші  переповнює усе.

Тебе нема – тепер лиш ти у Серці!
А значить в кожнім звуці, кожнім сні.
В єдинім часі, у житті і смерті,
У Серці Бога, як і БОГ в тобі!

Марія Воробець.
29.01.2015

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page