Марія Воробець: Дзеркало

Все стало не відразу – в перспективі,
В свідомості єдиного буття…
Спочатку було поле, в Божій ниві
Дано відразу все —  буття й життя!

Закон один для всього існування!
Одна основа, дзеркало одне…
Спостерігай сюжет без зволікання,
Щоб не втягнуло в мариво сумне…

По ниві колосилися зірниці,
Священнозірря проявляло мить,
Над полем переспівом райські птиці
Звучанносвітло сіяли блакить.

Говіла радість в вічнім передзвоні,
Єдиносущність маючи в бутті,
Не ставлячи в говінні перепони,
Без часу й простору у думці та меті.

Тривалість Раю відліку не знає,
Не має вічність місця і числа,
У Дусі Все – не зірка в небі сяє,
А сяє Сила Вічноджерела!

І сяйво це горить у кожнім серці,
Бо всі серця живуть одним вогнем,
Та Перст Творця створив стійке люстерце,
Щоб ззовні оглядать своє лице.

А відображення сприймаючи Творіння
За власність, відображення Вітця,
Без перепон вступило в управління,
Привласнивши Гармонію Творця.

У віддзеркаллі тім є і сонце й зорі,
Живі істоти проживають дні,
Все ніби дійсне, та всі ті простори —
Лиш спостереження в неспанім сні. Читать дальше →