Сергей Дацюк: Фантастические миры современности

pZiTn_RCD8sФантастика и фентези являются основными поставщиками визионистики будущего. Наиболее сильными в этом плане являются масштабные попытки визионистики — создание фантастических миров, то есть футурологическое миростроительство. В XX веке это стало весьма многообразным предприятием, от которого стали зависеть перспективы народов, их цивилизационная энергетика развития и их эмоциональное мироощущение. Поэтому здесь мы обратим пристальное внимание на футурологическую визионистику, и из всего разнообразия идей фантастики и фентези мы будем рассматривать лишь миростроительные концепты.

Фантастическое миростроительство второй половины XX-го и начала XXI-го веков

Не всякая идея или концепт в фантастике предполагают наличие принципиально нового детально обустроенного и продуманного мира. Как правило миростроительство становится возможным в цикле книг, в сериале или даже в интегральном творческом цикле, куда входят книги, фильмы, мультфильмы, компьютерные игры, комиксы. Читать дальше →

Володимир Єрмоленко: Ми знову живемо в часи епосу

tumblr_nwjcx5eRfQ1tsxc7bo4_1280Ми знову живемо в часи епосу. Людям непотрібні просто історії, їм потрібні епічні історії. Тобто історії, які ніколи не закінчуються, які весь час продовжуються. Частиною яких вони стають. Чому? бо в епосі персонаж завжди більший, ніж його історія. Він є магнітом історій. Він породжує нові й нові історії. Історія Емми Боварі закінчилася, історія Гаррі Поттера має тривати вічно. І людям потрібні знову сьогодні такі персонажі, які ставатимуть частиною їхнього життя, за якими ти слідкуватимеш, на чиї сіквели ти чекатимеш, бо вони для тебе важливіші, ніж твої власні сіквели.

ХХ століття цю любов до епосу трохи послабило, бо воно нашіптувало нам, що сама історія людства є епосом. І що вона веде до Високої Мети. І що там є персонажі, які постійно повертаються, і які продукують нові й нові варіації Високої Мети. Карл Маркс був класичним епічним персонажем, Одіссеєм ХХ століття.

Зараз цих метаісторій немає — але порожні місця завжди заповнюються. Гаррі Поттер, Гобіт, Шерлок, Вічний Біженець, Крихітка Пу, Хунта, Осама, Жозе, динамокиївшахтардонецьк — все це епічні персонажі, образи, за які тримається наша уява, які продукують все нові й нові історії. — Чому ми любимо епос? Тому що без нього нам самотньо. Тому що мають бути історії, які тримають нас протягом всього життя. Від колиски до смерті.

Человек на пути к точке Омега

Сознание нельзя отождествлять с психическими процессами. Собственно феноменология открыла непсихические сознательные акты, имеющие всеобщую устойчивую внеличностную объективно-идеальную структуру, детерминирующую эмпирический опыт сознания, его многообразность и многослойность, его «многомерное топологическое пространство» [Брысина Т.Н. Сознание в современном мире. – Саратов : Изд-во Саратов. Ун-та, 1993. – С.40-61]. Сознание – это способность субъекта соотносить себя с миром, вычленять себя из мира и противопоставлять себя ему. Сознание является всего лишь событием, т.е. видом бытия, равноправным и кореллятивным с другими (например, общественное бытие). Например, как указывал Л. Витгенштейн, грамматика функционирует без опоры на психические процессы. Тот факт, что языковые выражения имеют значения, никоим образом не предполагает особого психического опыта переживания значения языкового выражения. Наше «внутреннее» никогда не дано нам как таковое, но только в определенной «языковой игре», и стремясь сделать это «внутреннее» объектом исследования, мы просто переходим от одной «языковой игры» к другой (примером такой «игры» есть психоанализ), а не приходим, как считают психологи, к реальным основам и элементам сознания. Гештальт
Читать дальше →

Гламур і «туга за жахом»

Міфологізація притаманна й сучасному «демо-ліберальному» суспільству ринкової економіки— міфом стає образ «золотого віку добробуту, вічної молодості та еротизму» (гламур), який ним, начебто, вже реалізований. Пропагується «масовий гедонізм» (уявлення про те, що тільки у стані радості, вдоволення, добробуту, естетизму (насолоди красою) людина тільки і є сама собою). Начебто в теперішню епоху «злиття виробництва та насолоди» (за Г. Маркузе) знімаються всі перешкоди для принципу задоволення та припиняється пригнічення «тваринних потягів людей», індивідові й надалі байдуже, що на «вищому рівні» цивілізації він перебуває в стані «відчудження від своєї буттєвої сутності». Демо-лібералізм породжує «нового люмпена», який орієнтується тільки на споживання і який не знає вищих вимірів буття, який немає жодних обов’язків перед історією та культурою.

Міф демо-лібералізму закликає примиритися з реальністю, зображаючи можливість «Великого Виходу» з існуючого стану речей у багаточисельних серіалах типу «Район Мелроуз» або «Під сонцем Сен-Тропе». Читать дальше →

Тайна Фай Родис (диалог)

Диалог об тайне образа Фай Родис в романе Ивана Ефремова «Час Быка»

Алексей Ильинов:

По сути, Фай Родис — Раджа-Йог, чьи сверхчеловеческие способности особенно развиты. Ноосфера для неё — это гармоничная среда обитания. Но только и сверхспособности Раджа-Йога могут однажды «дать сбой» в инфернальном мире, где страдание, горе и всеохватная ненависть чувствуются особенно остро, ощущаются буквально всеми фибрами неспокойной души. Если кто помнит финал «Часа Быка», то там Фай Родис приносит себя в жертву ради того, чтобы человечество планеты Торманс — Ян-Ях сумело вырваться из плена Инферно. И, вроде бы, она могла бы запросто «разметать врагов», но, тем не менее, гибнет. Почему? Одна из причин, как объясняет Ефремов, это то, что её «богочеловеческая сущность» испытала на себе все муки рода человеческого.
Читать дальше →