Рав Меир Брук: Два пути

символ инь-ян

символ инь-ян

Новейшие события в истории требуют от нас создания более сложных моделей социальной организации. Очень упрощая, можно сказать, что мир делится на «сложных» и «простых» людей, которые обладают очень разным включением в жизнь. Сообщества «сложных» людей стремятся к созданию системы, позволяющей им свободно развивать свою «сложность».

Сообщества «простых» людей тяготеют к системе с авторитарным лидером, дающим им порядок, покой, стабильность и социальную защищенность. Каждая модель имеет «обратную сторону». Одиозный лидер может повести своих «простых» подопечных в сомнительном направлении. Ини­циатива «сложных» может стать неуправляемой и опасной. Читать дальше →

Рав Меир Брук. Украинские параллели Пурима

Ханука и Пурим

Ханука и Пурим

Еврейские праздники уникальным образом совмещают множество разных смысловых слоев. Часто простой сюжет несет в себе мощные смыслы в каждой из деталей. Это простые ритуалы, которые может запомнить и ребенок, но и общемировые константы/инварианты, которые проявляются в критические периоды истории важных народов.

Ханука и Пурим содержат в себе мощное напряжение и противостояние силам, которые помогают нам сформироваться, если мы удостоились этого. Заметим, что далеко не все события еврейской истории имеют «хэппи энд» — часто евреям необходимо было пройти через разрушения и страдания. Но два события из нашей истории увековечены в праздники и даруют нам ключи к нашему росту. Читать дальше →

Рав Меир Брук: ИЗРАИЛЬ — ЦЕНТР МИРА (ИЛИ ТОЧКА СБОРКИ)

 ИЗРАИЛЬ - ЦЕНТР МИРА (ИЛИ ТОЧКА СБОРКИ) КЛЮЧ К РЕШЕНИЮ СЕГОДНЯШНЕГО КРИЗИСА

— на фоне Израиля — прописана и роль Украины…

ПРОЕКТ «СВЕТ АВРААМА» ПРЕДСТАВЛЯЕТ:

ИЗРАИЛЬ — ЦЕНТР МИРА (ИЛИ ТОЧКА СБОРКИ)
КЛЮЧ К РЕШЕНИЮ СЕГОДНЯШНЕГО КРИЗИСА
В течение истории нашей цивилизации мир никогда не существовал вокруг единого центра.
=====
Согласно Торе, в начале была Вавилонская цивилизация с центром в виде Вавилонской Башни.
Но Вс-вышний увидел, что подобное устройство с единым центром движется в деструктивном направлении (под руководством единственного на весь мир царя-диктатора Нимрода) и поэтому Б-г разрушил Башню, а человечество рассеял, то есть разбросал на разрозненные фрагменты.
С тех пор мир не объединялся в единую систему.
=-=-=-=-=
Были несколько интересных попыток больших империй – Вавилон, Персия, Греция и Читать дальше →

р. Меир Брук: Предстоит процесс Антидемонизации (или как очистить закулису)

0018qb26Тема этой статьи – может стать большой «бомбой» среди моих еврейских уважаемых друзей. Это – больная рана, которая откровенно говоря – уже сильно «заржавела».Тема эта – пересмотр отношения к такой неоднозначной фигуре как Симон Петлюра.

Недавно эту попытку сделала украинская сторона в материале «Симон Петлюра — Боливар украинского народа».

Скажу сразу – эта статья включила во мне некие «скрытые рычаги», в связи с чем стали раскрываться важные и интересные идеи.

Основная суть – изложена в нижеследующей статье, которая писалась мною для газеты «Еврейский Мир».

Но далее стали раскрываться все более глубокие и важные мысли, часть из которых я хочу выставить на обсуждение в этом предисловии (написанном уже после основного текста), а другую часть мы будем выстраивать постепенно в ближайших материалах.

Первый вопрос для «затравки»: — Зачем? Читать дальше →

р. Меир Брук: Антидемонизация

russie.net

russie.net

В процессе возрождения Украины возник фактор внимания к фигурам Петлюры и Бандеры. Это спровоцировало приступ обиды на Украину, в том числе у некоторых уважаемых евреев.

Некоторые смотрят на ситуацию так: Петлюра/Бандера — антисемиты и погромщики, подобные Гитлеру, Украина их уважает, значит, украинцы — сволочи, фашисты и антисемиты. Но… это нездоровая логика.

Антисемиты на свету

Разберем более систематически феномен антисемитизма.
Есть фактор лидера и фактор народа.
Архетипы лидера представлены фигурами Амана в истории Пурима и царя Антиоха в истории Хануки. Читать дальше →

Марія Воробець: Небесне тяжіння

        Небесне Тяжіння
Ой як же було ізпрежди віка (Стародавня пісня-коляда)
              Ой, як же було ізпрежди віка
Ой, дай Бо[г].
              Ой, як не було неба і землі
Ой, дай Бо’.
              А тільки було синєє море
Ой, дай Бо’.
             На тому морі горіли огні
Ой, дай Бо’.
             Коло тих огнів сиділи святі.
Ой, дай Бо’.
             Радять радоньку, кого в море послать.
Ой, дай Бо’.
             А святий Петро говоре на то
Ой, дай Бо’.
             Та достань Петро жовтого піска
Ой, дай Бо’.
             Та посіємо по всьому світу,
Ой, дай Бо’.
             Щоб уродилось небо і земля
Ой, дай Бо’.
             Небо зорями, земля квітами
Ой, дай Бо’.

Розсіяний пісок, вишкалений Земним тяжінням, через Раду Радоньку Вселенського Єдиного Закону вивертається в структуру кристалічну, в якій знаходився до появи тверді (вода – рідкий кристал). Мудра співанка Українського народу розповідає про появу щільного трьохвимірного простору на нашій планеті.  Синя Мудрість нашої Землі голубіла в просторах Всесвіту, тримаючи заключну Ментальну конструкцію Всесвіту в Райському стані. Рада Радонька Всесвітнього Божественного Розуму через спрямування більшої частини чоловічої енергії (до того стан Єдності) створила щільний стан свідомості планети і її жителів (в колядці чоловіча Енергія передана Апостолом Петром, за допомогою стану сприйняття якого в цивілізації відбулось встановлення патріархату).

  Спроба перебування в Стані трьох-чотирьохвимірного сприйняття, в якому переважала чоловіча енергія, інакше — стан дисбалансу, так як Бог Всюди і Буття Безкрає, змогла перевести  стан суспільної свідомості планети на іншу стадію розвитку сприяняття, ніби обійти всі частоти й з іншого боку перейти до Глобального Переходу всієї системи у вищий стан сприйняття, що засвідчили вчені, які вивчають атомну фізику ще в січні 2013 року – ми почали жити в іншому середовищі. Протон атома водню в діаметрі зменшився на 4%, спочатку помінявши напрямок обертання з лівого на правий (Вселенський напрямок обертання).  

  Українська Колядка, як велике Джерело Істини пояснює всю історію Буття нашої Землі. У вищому стані свідомості – над синім морем горіли вогні, біля вогнів сиділи Святі – наш стан свідомості у вищому Вогенному вимірі (високочастотній стан з щільного стану виглядає як вогонь, на прикладі Сонця – світила, центру нашої сонячної системи). Святі радили радоньку кого в море послати — як укорінитись в щільному стані ? Через зміну, перевагу чоловічої енергії вся земна система почала оберти в протилежному напрямку, що організувало наш звичний ментальний земний трьохвимірний простір.
Читать дальше →

Україна у вогні: есей

e9d58fbbb2c56611c214da42d28e1cd9Що таке життя на передовій сьогодні?
Ми знаємо про великі зміни, що відбуваються сьогодні на нашій планеті. Людство Землі проживає очевидні зміни як зовнішнього так і внутрішнього простору планети. Глобальні зміни всіх природних явищ, систем, структур і рівнів свідомості.
Як ми знаємо, будова Всесвіту та всього, що було створено починає свій Розквіт з Середини. Тобто з Центру Всі космічні тіла: зірки, планети, галактики і також всі живі істоти – все народжено, створено через Центральний Атом Світобудови, така природа Буття нашого Всесвіту, та взагалі всього Творіння.
Отже, зміни, які переживає планета перш за все виходять з того ж Центру – Центру утворення системи сприйняття простору. З Центру планети, тобто Ядра, з Центру Розвитку материків, людства, самої людини. Читать дальше →

Україна Середземноморська (Ucraina Mediterranean, Ουκρανία Μεσογείου)

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертуванні) національного духу українцям, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», варто б не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу).
Русь-Україна від Дунаю до Кавказу завжди була морською («талассократичною»), на відміну від суходільної Московії, в якій «чудь начудила да меря намерила». Україна – традиційна морська і річкова держава. Ми любимо воду, водяну гладь і водяні простори.
«… Норманська теорія зображує початок Русі як становлення типової талассократичної цивілізації. З шляхом з варяг у греки головною водяною артерією. Наші предки були не тільки гіпержорстокими воїнами на кораблях, але й дуже жвавими торгашами, які захопили ринки Багдаду та Константинополя. Зовсім як так нелюбимі зависливими московитами англосакси» [Рахно К. ].
І предок Русі – скіфський бог моря, човнів і коней Геракл-Тагімасад. Тобто Ярослав-Дажьбог. Він же – святий Юрій, Урай-воротар (у волинських веснянках), він же – арійський бог Індра («Ядро»), переможець Врітри («Воротаря»):  «… Ріки говорять: русло вирив нам Індра, він, що має в руці блискавицю; він забрав, убив Врітру, який затримав води. Могутністю та силою вбив Врітру, ти випустив ріки, що їх проковтнув дракон. Індра вбив того, що затримував ріки, Врітру». Від Індри понесли у своєму череві звільнені ним ріки-корови священний плід, який позначався певною геометричною фігурою — ромбом, трикутником, мальтійським хрестом, свастикою тощо. Читать дальше →

Езотерична історіософія України як метаініціація геокультури: між тотемами і табу

У статті визначено феномени історіософської, інтроісторичної та геокультурної реальності України, проаналізовано провідні тенденції еволюції українського національного культурного духу, розглянуто версії нереалізованих проектів розвитку національної самосвідомості в контексті європейської цивілізаційної традиції та можливості їх «нового прочитання».

Ключові слова: ініціація, історіософія, національна культура, європейська цивілізація, Європа, Україна, Тарас Шевченко, Іван Франко, нові гуманітарні праві.
В статье определены феномены историософской, интроисторической и геокультурной реальности Украины, проанализированы основные тенденции эволюции украинского национального культурного духа, рассмотрены версии нереализованных проектов развития национального самосознания в контексте европейской цивилизационной традиции и возможности их «нового прочтения».
Ключевые слова: инициация, историософия, национальная культура, европейская цивилизация, Европа, Украина, Тарас Шевченко, Иван Франко, новые гуманитарные правые.
In the article defines the phenomena historiosofic, introhistory and geo-cultural reality of Ukraine, analyzes the main trends in the evolution of the Ukrainian national cultural spirit, reviewed version of unrealized projects of national identity in the context of the European civilizational traditions and possibilities of their “new interpretation”.
Keywords: initiation, historical philosophy, national culture, European civilization, Europe, Ukraine, Taras Shevchenko, Ivan Franko, a new humanitarian right.
Читать дальше →

Нація як консорція Афіни Демократії: до питання про середземноморську українську ідентичність

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертування) українського національного духу порятунком може стати, як на нас, наприклад, «болгарський феномен», коли, натужно відкараскуючись від свого потурнацтва [1], цей південнослов’янський народ стрімко увірвався, проте, не у «словянофільський» світ (з абсолютною домінацією російської культури), а у «франкофонний»(при тому, що і закликали на царський престол «варяга» — представника германської династії, а не російської).

Можливо, українцям, в цьому сенсі, усвідомлюючи свою європейськуідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», слід, проте, не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу)?
Для Середземноморського світу є вимушеним співіснування різних культур, а отже, і виключенна будь-яка уніфікація, — це не просто modus vivendi, а світовідчуття.
Саме Середземномор’я перше створило дійсно демократичне співтовариство етносів «від Кордови до Києва» (Готфрід Бенн). Пізніше, щоправда, в цей світ була занесена «уніфікаційна» інфекція, наслідком чого й постав пізньокласичний імперський Рим (і його нащадки-покручі — Другий і Третій Рим).
Проте в своїй «здоровій» основі Рим Середземноморський, велич якого оспівували Віргілій («Четверта еклога»), Данте і Петрарка («Африка»), — в тому, що він поєднав європейську, африканську і азіатську кров, плекаючи в народних душах цього регіону спогад про заповітний «Золотий вік» Урана-Сатурна, в якому був повною мірою дієвим духовно-герметичний принцип блаженного життя «внизу (на землі), як на верху (на небі)». Саме великі європейці Гете, Гельдерлін, Ніцше і Камю заразили людство своєю тугою за «середземноморським небом», що невіддільне від землі (телурократія) і моря (таласократія), але що стоїть вище них (уранократія) і, тому, неділиме.
А отже, доступне для всіх, хто так чи інакше причетний до цього зачаровуючого дух і душу культурного світу. Читать дальше →

Чому вірші?

Вважається, що досі популярність серед українства поезії (з виконанням нею комунікаційної та естетичної функцій, а також з претензією на реалізацію «триєдності свободи» – свободи творчості, свободи особистості і свободи народу) означає відсутність «релігії вищого чину», вказує на те, що поезія – лише її сурогат, або, якщо хочете, нижча, «матріархальна» форма релігії (пригадаймо слова Г. Гердера: «… Поезія була материнською мовою людського роду»). Тобто український етнос досі залишається у полоні інфантилізму, а спроба Івана Драча запропонувати «Закон про українську поезію» за своєю суттю виявляється атакою аборигенів з мотикою на колонізаторські мортири.

Щоправда, є ще одна нація в світі, яка звеличила поезію в канон – «… культ поезії в Китаї завжди далеко переважає звичайне для інших націй читацьке смакування і любування: читати обожнюваного поета із запаленим запашним ладаном і потім повільно його переписувати багато разів …, а головне, вчити його напам’ять у безмежній кількості – явище найзвичайнісіньке і скоріш правило, ніж виняток» [1].

Саме поезія, як вказував Т.С. Еліот, втілює функцію «нового витлумачення вже знайомого досвіду», «новим (пере-) прочитанням» збагачувати духовний світ і витончувати здатність сприйняття довколишнього [2]. Поезія є істинне, досконале знання, виговорювання головних смислів буття, вона зберігає ці головні смисли і захищає їх у всій їхній первісності. І якщо М. Хайдеггер, доказуючи це, опирається на досвід Г. Гельдерліна, Р.-М. Рільке і Г. Тракля, то у нас є цілий всесвіт осягнення суті реальності в поетичному слові – Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Микола Зеров, Євген Маланюк, Олег Ольжич, Василь Стус і тисяч інших подвижників поетичного слова. «… Якщо читати всю національну поезію як єдину книгу [виділено нами, – О.Г.], то в ній можна виокремити стійкі мотиви, которі … належать поетичній свідомості всього народу, характеризуют його цілісне сприйняття»
Читать дальше →

Изначальный архетип Украины и России

Понятие «Православие» (греч. «Ортодоксия») генетически связано с ведическим Рта-Дакша, авестийским Артха-Дасена (эквивалент др.-рус. Ряд-Десница), то есть направлением «вправо» (против часовой стрелки), движением солнца с востока на запад («посолонь»; попытка И. Кунцевича ввести крестные шествия «осолонь» вылилась в православный резистанс XV-XVI вв.). Это — путь Традиции внуков Солнца-Дажьбога на территории Украины, славянские корни названия которой (Ук- и Рай-) тождественны санскритским корням самоназвания Индии Бхарата — «воспитанная», «культурная», «традиция». Путь Традиции на земле Традиции порождает у идущего им чувство убежденности у достижении желаемого результата, мобилизирует эмоционально-психологический эффект, вызванный выполнением ритуала «по Солнцу», впервые введенного небесным Богом-Предком (повторение пути первопредка-тотема), а именно — воссоздание естественной субстанции без установки на её изменение. А современное жалкое состояние человечества (смертность, «испорченность», «железный век», «кали-юга») воспринимается как логическое следствие прошлого, игнорирование этого пути, и, соответственно, как новая возможность исправится, преодолеть «ностальгию за идеалом», за Эдемом, «золотым веком».
Читать дальше →

Лицарі святого Бьолля, або «Мандрований град» в сучасному українському літературному процесі

“Патріарх Бу-Ба-Бу” Юрій Андрухович пропонує всім українцям (“ще не добитим”)   відкриття «лицарської Слави» своєї країни, слави “мандрованого лицаря-філософа”, “визволителя Панни” (архетип “Персей”) [1]. Цим він повторює західноєвропейського патріарха літератури Генріха Бьолля  (“Очима паяца”, 1963 р.), який не знаходить для свого “лицаря-принца” іншого шляху, крім карнавально-циркового (знаменно, що один із перших романів Бьолля “Потяг прибув вчасно” початково мав назву “Від Львова до Чернівець”). Надалі романи Юрія Андруховича “Рекреації” та “Перверзія” явно перегукуються з такими романами Бьолля “Чим закінчилося одне відрядження” та “Груповий портрет з дамою”.

Не слід перейматися тим, що ідея “лицаря-визволителя Панни” є смішною та споріднена із замилуванням Дон Кіхота лицарською славою раннього Середньовіччя. Не забуваймо, що якщо на крайньому Заході Європи  лицар серця Дульцінеї втілював незалежне існування на “окраїні” суспільства та звільняв каторжників, то на крайньому Сході Європи  лицар Святої Покрови здійснював той же “момент” буття – жив на “окраїні”, звільняв каторжників із турецьких галер… Але якщо ідальго Алонсо Кіхано – герой-меланхолік, то гетьман (генеральний капітан) християнської міліції Сагайдачний – герой-холерик, Читать дальше →

Інтровертний та екстравертний аспекти української ментальності

В статті розглядається наявність в українській ментальності двох аспектів – «буддисько-інтровертного» («аполлонічного») та «лицарсько-екстровертного» («фаустівського»), носіями яких є відповідні локуси – «село» та «місто», «культура» і «цивілізація». Дані аспекти не ворогують між собою (як вважають представники традиційного просвітянсько-заповідального дискурсу), а діалектично  взаємодіють один з одним як принципи «інь-ян» («ха-тха») і власне внаслідок цієї взаємодії етнос розвивається психологічно, будучи спроможним давати відповіді на виклики історії і породжуючи «нову  діалектичну якість» буття. Також розглядається генеза протистояння інтроветного та екстровертного аспектів через призму домінування різних сенсорних типів світосприйняття і показано можливість для українського етносу взяти участь у місії здійснення їх «примирення» шляхом інтимної діалектики цисцендентного (людина) і трансцендентного (буття).

Ключові слова: інтровертність, екстровертність, менталітет, буття, сенсорика, аполлонічна культура, фаустівська культура, ментальність, менталітет, психологія етносу. Читать дальше →

Украина как проблема мобилизации жизненно-волевых принципов национальной культуры

В своё время британский философ А.Н. Уайтхед констатировал, что нация может исчерпать потенции определенной формы цивилизации (например, на начало ХIХ в. украинская нация «исчерпала» «византийскую» форму; в XVII-XVIII вв. параллельно с «византийской» происходило становление «барокково-метафизический» формы, затем насильственно прерваной, но успевшей «оплодотворить» П. Величковского и Ф. Достоевского), но не исчерпать своих творческих сил [1]. Энергия наций устремлена вперед к новым приключениям воображения. Всегда возникает мир мечты, дающий затем толчок к действию. Вначале, Колумб размышлял о шарообразности Земли, безграничном океане и грезил Востоком. Приключения редко достигают цели. Но не доплыв к Индии, он открыл Америку [Уайтхед А.Н. Избранные работы по философии / Перев. с англ. Общ. ред. и вступ. Ст. М.А. Кисселя. – М.: Прогресс, 1990. – С. 685].

Как видим, например, российская нация определенно стоит перед выбором нескольких «новых-старых» форм неоевразийской (метафизической) и импер-либеральной (рационалистической), «вновь перепрочитывая», казалось бы, уже перевернутые иными цивилизациями страницы. И если уж и не построят свою Империю, то свою Америку найдут (хотя и остается их плавание каботажным, вдоль берега Евразии, то есть нестрашного и традиционного)…

Что касается Украины, то «… Национальную идею, — пишет О. Тимошенко, — … нужно искать на уровне культуры. Она «разлита» в культуре и собой являет её жизненную систему» [Тимошенко О.М. Національна ідея як філософсько – культурна передумова духовного відродження України // Філософська думка. – Київ, 1999. 0– Ч.1-2. – С.102].
Читать дальше →