Рада Анчевская: Сцена – это преображённое музыкой пространство другого мира

mIySXxuFIN4«Я считаю, что то, что мы делаем, это не столько обращение к Традиции, сколько жизнь в Традиции. Ну то есть, можно обращаться к мифам как к книжкам, а можно жить в пространстве мифа. Это примеро разница как между культурологом, изучившим бытование разных представлений о домовых и русалках и человеком, живущим в лесу, в избушке, который просто живёт в мире, в котором рядом с ним бродят лешие, в остывающей бане греется баенник, а дома надо оставлять ложку каши домовому. Когда мы выходим на сцену, мы переселяемся в мир мифа и ритуала, в мир, где символы не картинка в книжке, а нечто живое, пульсирующее. Разумеется, я понимаю, что к этому миру нужно относиться с уважением, не ходить за красные линии, не вести себя фамильярно – это вопрос самосохранения. Сцена – это преображённое музыкой пространство другого мира. В этом смысле, каждый концерт – это ритуал. Исполнитель переходит границу между бытовым своим функционированием (приготовить еду, сходить на работу) и начинает свой личный ритуал погружения в музыку, в пространство, в котором миры проницаемы».

Рада & Терновник (полное интервью читать здесь >>> )

Примордиальная традиция и Вечная Философия

Примордиализм (Primordialis -«Первоначальный») — философская историко-культурологическая и социальная доктрина, базирующаяся на учении представителей школы «философии (примордиального) традиционализма».

ИЗНАЧАЛЬНОЕ ЗНАНИЕ

Доктрину Примордиальной Традиции сформулировал французский философ и математик  Рене-Жан-Мари-Жозеф Генон (15.11.1883-7.1.1951), ученик философа-неотомиста Жака Маритена, автора фундаментального труда «Интегральный гуманизм» (другим известным его учеником и преданным другом был папа Павел VI),  и мистика-эзотерика Жерара Анкосса (Папюса). Рене Генон был одно время епископом Гностической церкви под именем Тау Палингениус, но в 1930 г. принявший ислам под именем Абдель-Вахид Йахья и уехавший в Каир (Египет), породнившись с представительницей рода Фатимидов.

В дальнейшем философия традиционализма Р. Генона получила  развитие в трудах его учеников, в т.ч. Фритйофа  Шюона (ум. 1998), Т. Буркхардта, М. Лингза (ум. 2005), Сейида Хусейна Насра, Клаудио Мутти, Анри Корбена и др. Движение объединяет в своих рядах значительное число востоковедов и специалистов по сравнительному религиоведению Европы, Америки и мусульманских стран (О. Бакар, Р.-Ш. Каземи, Ж.-Л. Мишон, У. Стоддарт, В. Читтик, П. Лори, С. Мурата и т.д.). Фактически, ему принадлежит целая серия издательств, специализирующихся на выпуске востоковедческой и религиоведческой литературы, а также академических изданиий классических трудов традициналистской мысли («Fons Vitae», «Islamic Texts Society», «Sophia Perennis», «World Wisdom», «Sophia: Джавидан Херад» (перс. «Вечная мудрость»)).
Читать дальше →

Метафізика Традиції

 Метафізика в найбільш повному і найбільш всеохопоному розумінні цього слова є абсолютне, неминаюче бачення всіх аспектів реальності з позицій Істинного Першоначала, Першопринципу. «Метафізичними» у суворому розуміні можна назвати тільки ті рівні, котрі розташовані за межею Фізики, а фізика (грецьке «фюсіс») позначало Природу (Natura), тобто галузі Буття, які піддаються закону Народження і Смерті, тобто сфери Становлення. Сам термін «метафізика» вже несе у собі певний негативний сенс, бо в ньому акцентується не сфера реальності сама по собі, у своїй позитивній, стверджувальній якості, а подолання і навіть заперечення сфери, яку називають «фізикою». Отже, термін «метафізика» вказує на ті сфери, котрі досконалим чином переважають галузь всього Становлення, всієї Природи.

Інший термін, який тісним чином повязаний із «метафізикою», — це «трансцендентне», у перекладі з латині «за-межеве», «те, яке переходить межу».
Читать дальше →

Езотерична історіософія України як метаініціація геокультури: між тотемами і табу

У статті визначено феномени історіософської, інтроісторичної та геокультурної реальності України, проаналізовано провідні тенденції еволюції українського національного культурного духу, розглянуто версії нереалізованих проектів розвитку національної самосвідомості в контексті європейської цивілізаційної традиції та можливості їх «нового прочитання».

Ключові слова: ініціація, історіософія, національна культура, європейська цивілізація, Європа, Україна, Тарас Шевченко, Іван Франко, нові гуманітарні праві.
В статье определены феномены историософской, интроисторической и геокультурной реальности Украины, проанализированы основные тенденции эволюции украинского национального культурного духа, рассмотрены версии нереализованных проектов развития национального самосознания в контексте европейской цивилизационной традиции и возможности их «нового прочтения».
Ключевые слова: инициация, историософия, национальная культура, европейская цивилизация, Европа, Украина, Тарас Шевченко, Иван Франко, новые гуманитарные правые.
In the article defines the phenomena historiosofic, introhistory and geo-cultural reality of Ukraine, analyzes the main trends in the evolution of the Ukrainian national cultural spirit, reviewed version of unrealized projects of national identity in the context of the European civilizational traditions and possibilities of their “new interpretation”.
Keywords: initiation, historical philosophy, national culture, European civilization, Europe, Ukraine, Taras Shevchenko, Ivan Franko, a new humanitarian right.
Читать дальше →

Проблема взаимоинициации и самоинициации: предварительные заметки

Доклад на Четвертую ежегодную конференцию «Эзотеризм, мистицизм и магия в современной России», которая состоится в Москве 23 июня 2013 e.v. в рамках Ассамблеи российского отделения О.Т.О. (Ordo Templi Orientis). Юлиус Эвола в заметке «Лук и булава» предостерегал: «… на современном Западе инициатических организаций, способных обеспечить действительную преемственность или нет вообще, или они пребывают в состоянии упадка, а те немногие центры, которые еще остались за пределами Европы, становятся все менее доступными, тогда как множаться различные фальсификации и мистификации… тот кто сегодня выбирает инициатический путь… не должен особо рассчитывать на возможность «регулярной» инициации, предполагающей «горизонтальный» контакт с живой и действующей цепью. Почти единственной перспективой является независимый «вертикальный» контакт, возможность которого зависит исключительно от индивидуальной подготовленности…». Находясь в поиске выхода из этой ситуации, Юлиус Эвола приводит слова Жана-Мари Гюйо: «… Авторитарные метафизики и религии – это детские помочи; настало время научиться ходить самостоятельно… Мы должны найти откровение в нас самих. Христа больше нет –  пусть каждый из нас станет Христом для себя самого, пусть он обращается к Богу как захочет и как сумеет, или пускай даже отрицает Бога». Т.е. кроме собственно инициации от Учителя к Ученику, от организации к Адепту, возможна также и ВзаимоИнициация, и СамоИнициация.

Читать дальше →

Epistema denudata: апологія пілігримства

Як древо хлібне й небо срібне
потрібен світові пророк!..
Юрій Андрухович

1.

Епістема — давньогрецьке слово. Означає не тільки знання, вміння, здатність що-небудь робити (походить від дієпрекметника epistamenos — «той, хто знає як»), а є означенням того чудовиська, котре ахейці та троянці, іонійці та афіняни розташовували на носі корабля — воно знає як подолати стихію титана Океана

«… Ідола Симаргла варяги встановили на носі свого човна … Дерев’яний людиноптах гордо стояв на носі човна, оглядаючи шлях попереду. А ніс Хоконового човна прикрашала лише стара тріснута дерев’яна «масмі» — ведмежа голова грубої роботи. Вої Хальблота, коли напивалися увечері, кричали Хоконовим воякам: «Веслярі дохлого Масмі!..» Ті у відповідь підіймали над бортом лейдангу голих дівчат, подарованих Йосифом, і, регочучи, радили Хальблотовим варягам зробитися євнухами…»
(В. Єшкілєв, О. Гуцуляк, «Адепт», 1995, 1997).

2.
Сучасна епоха породжена титанами Ренесансу з його «ницістю ізольованої особистості», з його розривом із антично — середньовічними абсолютами; Ренесансу, котрий, звеличуючи людину («гуманізм»), перетворює її на безпринципового артиста, носія аморальності, бісівства та титанізму, на самого в собі «трансцедентального регулятора» (О. Лосєв, «Естетика Відродження», 1978), на носія принципу «Роби, що хочеш» (гасло раблезіанського Телемського абатства), засудженого Святим Письмом (Суд. 21:25), на постулатора значно ширшої «пропозиції свавілля» (В. Єшкілєв, «Повернення деміургів», 1998).

… Морська буря, яку описує Рабле, — це стихія Ренесансу. В якомусь часі захитався навіть Пантагрюель: «Господи, спаси нас! — молився він. — Проте, хай не буде за бажанням нашим, але хай сповниться твоя свята воля!» Але боротьби він не залишає. Коли ж, зрештою, мандрівники досягають берега, мудрець Епістемон робить висновок тільки що пережитій події такими словами
: «Слід постійно звертатися до небесних сил, закликати їх, просити, молити. Але цим обмежуватися і цим заспокоюватися не слід, нам також слід докладати зусиль і всіма засобами їх сприяти. Нехай вибачать мені базіки, — я базуюся безпосередньо на Святому Письмі…»

Читать дальше →