Данпарстад — готське місто на Дніпрі

У германській «Пісні про Аттілу» згадується столиця гуннів Данпарстад (Місто-на-Дніпрі), а біля нього ліс Мірквід (maere — «славний», kwid — «білий»). У пісні про Хльода та Анганта мовиться, що у володіннях Хейдрика в Гуналанді був знаменитий ліс Мірквід, а біля нього — священні для готів могили та знаменита скеля в Дан(с)парстаді. Ліс ототожнюємо з урочищем Білгород на правому березі річки Ірпінь (сучасне село Білогородка Києво-Святошинського району), де для оборони Києва із заходу було побудовано у 991 р. велике місто Білгород. Син Хейдріка Хльод підступно виманив у спадок священні могили та скелю і внаслідок цього отримав верховний титул правителя Гуналанду.

Саме ім’я Хльод вказує на його носія як на власника священних могил предків: дв.-ісланд. hlid, гот. hlaiv «могила», латин. clivus, ст.-грец. kleitys, литов. slaitas, дв.-сакс. hleo < індо-європ. * kloiuo «схил».
Читать дальше →

Галиат Иронский и нартский род Алагата

Аул Галиат (на тагаурском диалекте Гальятц), одно из древнейших селений, находится в кавказском ущелии Уаллагком осетинской Дигории (Ирафский район Республики Северная Осетия — Алания). Галиатская администрация включает три селения: Дунта — 17 семей, Камунта — 6 семей и Галиат — 2 семьи (из иронских фамилий в последнем живут только Бессоловы, Арсаговы и Едзиевы.). Местные жители говорят, что когда-то галиатцы могли ходить друг к другу по крышам: крыша одного дома был двором другого. Сейчас вы попадаете в призрачный мир древних каменных развалин, среди которых сохранилось несколько жилых строений. Укрепленные полуразрушенные дома напоминают средневековые крепости. Сложенные, в отличие от сторожевых башен, не на известковом, а на глиняном растворе, многие из них были разрушены еще в начале XX в. Их не ремонтировали, так как на смену им из России пришли другие строительные традиции. Сохранились старинные фамильные башни, склепы, древние каменные межевые сооружения. Автобусное сообщение до Галиата прекращено, ближайшая остановка находится в 6 км вниз по склонам. В селениях имеется 12 автомобилей, хотя состояние грунтовых дорог в горах очень плохое. Большая часть этих узких и разъезженных дорог проходит над обрывами в несколько сот метров, поэтому езда с местными жителями на машине — ощущение очень острое. Для горца, как для горной серны, жизнь над обрывами — обычное явление.
Читать дальше →

Богатырь Дунай, Настасья-поляница и их Сияющий Светом сын: евразийские параллели

В былине о богатыре Дунае рассказывается о том, что Дунай имеет тайную связь с дочерью некоего короля Настасьей (или Марьей)-поляницей. Он победил её в поединке (вариант: героиня сбрасывает богатыря с лошади и принуждает к браку) . Также она выкупает героя из рук палачей и отпускает домой в Киев.

Когда он второй раз приезжает в её царство и сватает её сестру Апраксу за киевского князя Владимира, оскорбленная его невниманием, переодетая Настасья-поляница преследует героя и вызывает его на поединок во время свадьбы князя в Киеве.

Дунай убивает стрелой соперника. «Вскрыв ей утробу», он узнает, что она беременна сияющим светом младенцем (или даже двумя сыновьями-близнецами). Дунай бросается на своё копье и умирает рядом с Настасьей. Из их крови образовалась великая река Дунай.

Несчастный ребенок становится Читать дальше →

Сарматы и гунны — дети амазонок

У древних был обряд т.н. «священной весны» (ver sacrum), который, например, греки посвящали богине Афродите Урании: из этноса выделялось юношество, которое на правах отдельного этноса (клана) двигалось на колонизацию новых земель.

Именно так, по Геродоту («История», IV,20, 117), скифы отделилиу-краяли«) от себя молодых скифов, которые в плавнях Меотиды (Азовского моря) нашли племя амазонок и в браке с ними создали новый народ — сарматов, славой и происхождением от которых гордился в своих универсалах самодержец Руси, генеральный капитан христианской милиции Запорожья  Зеновий (Богдан) Хмельницкий. Сарматские всадники (аланы) дошли к крайнему Западу, переправились в Ирландию («племена богини Дану») и через Гибралтар, прошли  сквозь пески Мавритании. Они стали родоначальниками европейского рыцарства с его культом Грааля, которому прислуживают воинственные девы.

Но и это ещё не все! Иордан в своих «Деяниях готов» рассказывает Читать дальше →

Інтровертний та екстровертний аспекти української ментальності

В статті розглядається наявність в українській ментальності двох аспектів – «буддисько-інтровертного» («аполлонічного») та «лицарсько-екстровертного» («фаустівського»), носіями яких є відповідні локуси – «село» та «місто», «культура» і «цивілізація». Дані аспекти не ворогують між собою (як вважають представники традиційного просвітянсько-заповідального дискурсу), а діалектично  взаємодіють один з одним як принципи «інь-ян» («ха-тха») і власне внаслідок цієї взаємодії етнос розвивається психологічно, будучи спроможним давати відповіді на виклики історії і породжуючи «нову  діалектичну якість» буття. Також розглядається генеза протистояння інтроветного та екстровертного аспектів через призму домінування різних сенсорних типів світосприйняття і показано можливість для українського етносу взяти участь у місії здійснення їх «примирення» шляхом інтимної діалектики цисцендентного (людина) і трансцендентного (буття).
Читать дальше →

Таємниця святого Войцеха (До проблеми реконструкції генези першопредка-тотема праслов’ян)

Таємниця святого Войцеха  (До проблеми реконструкції генези першопредка-тотема праслов’ян)

У міфогенетичній легенді балтійських пруссів розповідається про двох братів–близнюків — Відевута (Вейдевута) і Брутена. Перший був у балто-пруському культовому центрі Ромове обраний королем (потім він поділив своє королівство між дванадцятьма синами, а нащадок його четвертого сина Недрона — володар Судовії, Самогітії, Литви та інших земель — Гланда Камбіла Дівонович, будучи переможений німецькими мечоносцями, виїхав зі своєю ріднею та підданими під покровительство Олександра Невського та охрещений як Іоанн[1]), а Брутен (Прутено) встановив у 305 р. ідоли двох богів–близнюків Патолса і Потрімпса (Трімпса) та бога грому Перкунаса, і під іменем Кріве–Крівайтіса став першим верховним жерцем. Литовське передання називає Кріве-Крівайтіса батьком Ліздейки, якого підкидають в орлине гніздо, де його знаходить литовський князь Гедемінас. Ліздейкас також приймає ім’я Кріве–Крівайтіс, стає тлумачем снів та родоначальником роду Радзивілів.

Вважається, що мотив “підкидання хлопчика в орлине гніздо” та “дар передбачення” є стійкою ознакою міфів про виховання шаманів[2]. Читать дальше →

Королівство священних вершин

О.Б. Гуцуляк, П.П. Дрогомирецький, Б.П. Томенчук

Королівство священних вершин (Scando-Slavica у Верхньому Подністров’ї)

У  цій статті розглядається етнічний, археологічний та лінгвістичний аспекти  історії Галичини, аналізується міфологічна компонента щодо літописного переказу про Галичину могилу, пропонуються оригінальні та гіпотетичні версії щодо раннього середньовіччя України.

Ключові слова: Галичина, Галичина могила, інтронізація, готи,  кельти, іллірійці,  фракійці, Карпати, кавари, слов’яни, варяги, ономастика.

1.

Невже забув літописець свою обіцянку розповісти про Галичину могилу  (одинокий курган на південному майданчику Крилоського городища в урочищі Качків [*]) та заснування Галича? Чи ми просто не зрозуміли його, а сама відповідь проступає між рядками? Читать дальше →

Україна священних могил

Україна священних могил і Золоте царство богів та героїв: порівняльно-міфологічний аналіз

1.
В архаїчних цивілізаціях люди уявляли землю у формі кола (orbis terrarum, heimskringla, niwf), а в його центрі вони розташовували себе, свій рід (плем’я), свою територію, країну, огороджену з усіх боків водами, лісами та горами. Коло було символом, ідеограмою самообмеження себе у своїй обмеженості та поодинокості. Воно було світлим і приємним, що протиставлялося чужому та сумнівному оточенню. Етнологія цей феномен визначає як “коло трайбаліста” (від англ. tribe “племя”, “клан”, “компанія”; пор. з церковно-слов. “требище” – “приятельство”). Коло обмежує внутрішній кінечний простір, але коловий рух, який утворює цей простір, потенційно безкінечний. Більш повне втілення ідея кола знаходить у часовому плані (хронотопі) – циклічній концепції часу. Добовий та річний колообіг сонця поєднав циклічність часу з циклічністю простору Читать дальше →