р. Меир Брук: Хамиты разбушевались

Тора с помощью своих сюжетов предлагает концепции, которые могут помочь нам разобраться в мире и выбрать путь для себя.В начале Торы в истории про Ноаха говорится о его троих сыновьях — Хаме, Яфете и Шеме.
Их имена очень содержательны. Хам — означает «горячий». Яфет — происходит от слова «яфе» — «красивый». Шем — означает «имя».
Тора описывает их поведение в определенном сюжете, где проявляется хамская природа Хама (интересно, что именно в русском языке имя Хама стало определять характеристику, выраженную библейским персонажем).
Ноах дает благословение сыновьям, которое можно назвать программой — как для человека, так и для человечества. Ноах говорит, что Яфет должен жить в шатрах Шема, а Хам должен им прислуживать. На уровне характеристики человека это означает, что красота (эстетика) должна развиваться в рамках и под руководством мудрости (этики), а природная энергия и

порывистость должны им прислуживать. Но это также описывает три типа народов или групп Читать дальше →

Украина — не Россия: о подлинной соборности

Комплекс самой украинской нации можно определить именно как «комплекс иерогамии» — «желание священного брака», жажда «у-Закониться», «у-Краятся» в Традиции [1]. Он имеет истоки в архитепическом индоевропейском: «… В системе индуистской тантры единение Бога и Богини в экстатическом наслаждении означает союз мужской и женской энергий на психическом и физиологическом уровнях практикующего. Этот «мистический брак» или, в традиционных терминах, «махасукха» (великое блаженство), позволяет достичь высших уровней сознания, а также в большей мере реализовать духовный и психический потенциал человека. На мой взгляд, именно интеграция божественных принципов мужского и женского архетипов лежит как в основе индуистской и буддийской тантры, так и в основе современного язычества» [Рейнольдс Д. Мирдин. Викка и Тантра // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=715&sid=cba0c1aead5351f94f06c1e228b069aa].

В социально-культурном плане «жажда иерогамии/священного брака» – это поиск компромисса в противоречии между нереалистичной, казалось бы, сущностью великой объединяющей Правды и императивной потребностью, неукоснительной нуждой в ней Читать дальше →

Аркан — гуцульський танець ініціації

Танець «Аркан» є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком . Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець «Аркан» виконали витязі, які зійшли з гір.

Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus «прихований, таємний, мовчазний» і походить від індоєвропейського кореня *arta- . Знаний український археолог Ю. Шилов виявив, що саме цей корінь слова наявний у назві держави трипільців-пелазгів Аратта, передання про яку зберегли як іранці, вважаючи Арту ідеальною прабатьківщиною та «найвищим світоглядом«, а загалом — золотим віком людства, так і слов’яни, які називали свою державу Артанія чи Оратанія (центр — місто Оратів на Поділлі) поряд з Куявією (Київщина) та Славією (Переяслав).

Візантійці та араби свідчили, що у таємничій Оратанії слов’яни вбивали чужинців, щоб ті не довідалися про технологію виготовлення особливих магічних «соломонових» мечів. Це ідентично тому, що розповідали античні греки про жорстоких таврів
Читать дальше →

Олег Гуцуляк: Дві історіософські концепції на Русі: Літопис і Слово

Виламавшись з Хазаро-Іудейського каганатутрайб полян під проводом свого харизматичного вождя князя київського Святослава Ігоревича змушений був або відтворити імперську структуру на власному рівні, або знайти собі нового «господаря», не говорячи про реальну можливість деградації, що легко досягається зустрічними зусиллями трайбалістських радикалів та імперських консерваторів. Шлях «нового господаря» поляни вже пройшли, коли до 826 р. були васалами Деревлянської держави та, рятуючись від неї, знайшли собі іншого покровителя в особі хазаро-іудейського кагана. За часів Аскольда та Діра поляни вступили на стезю творення власної імперії, яка, утверджуючись власне як імперія, несе у собі різноманітність трайбів з їх цінностями, проголошуючи вищою, власне імперською цінністю, дотримання членамицих трайбів одних і тих же норм — уставів та уроків ( з часу Ярославичів — «Руської правди» та православ’я).

Русь — імперія виступає як «космос», що є досконалим сам по собі. Він може вмістити всередині себе певні хаотичні залишки. Він цей «свій хаос» гармонізує та, відштовхуючись від нього, спрямовується до утвердження ще досконалішого ладу, ніж теперішній. «Своїм хаосом», за «Словом о полку Ігоревім», виступає для Русі «усобиця«, яка породжує жах, страх, розпач, тобто емоції, що породжуються також і пітьмою, і відчуттям відсутності надійних меж між людиною та хаосом (у суспільно-історичній проекції — постійна загроза набігів). Тільки у цій ситуації фаховий «сторонній» оборонець (старо-єврейське «хакан» — «оборона») — Господь та його соціальне відображення — імператор (хакан, каган, великий князь) — виступає розраджувачем «землі Руської». Тому «Слово о полку Ігоревім» протистоїть ветхозавітній традиції літописів, що виражали інтерес церкви до політики, її прагнення зайняти главенство у мирському житті.
Читать дальше →

Феноменология принятия славянами христианства

Древние славяне избирают в IX-Х в. христианство потому, что в красоте обряда приобретали то, чего не имела до-христианская славяно-германская «метафизика света», а именно — эстетического плана, то есть представления о свете как о сущности прекрасного (1), хотя и имели иные два плана — онтологический (свет как субстанция всего сущего) и гносеологический (свет как принцип познания) (2). Только в стихии света возможно единение («срастворение») трансцендентного и имманентного, в то время как «манихейско-богомильская» подоснова древних славян (по М. Драгоманову) различала оба мира как непримиримые враждебные силы (Белобог — Чернобог). Приход именно светоносного христианства — это была спасительная возможности Руси стать на сторону добра и Света, не предавая дуалистическую веру предков, а только коректируя её. Иными словами, если языческая вера славян базируется на восприятии чувственного как живого, то на новом этапе, христианстве, славянам (и германцам) уже открылась религиозная вера — восприятие сверхчувственного как реального.

Сын Божий как представитель Отца Небесного был понятен древним славянам, у которых место Солнца-Царя (Дажьбога) ночью заменял Месяц-Князь (Ксьонжец), а на земле — князья (ксендзы):
Читать дальше →