Царство пресвітера Іоанна

10536509_575428202579996_6515203160144961577_oЗ початком ери хрестових походів на Схід віра у містичне таємне царство очікувачів приходу Месії вибухає з новою силою. Про нього говорять як про царство пресвітера Іоанна [1]. Воно вважається заснованим послідовниками апостола Фоми, який проповідував серед парфян та в Індії [2] (інші дослідники, проте, вважають, що мова йде про несторіанського східносірійського проповідника Мар Фому чи Фому Кана на Малабарі, прототипа старця Варлаама, що примандрував у Індію, персонажа книги «Варлаам та Йоасаф» [3]). Перші свідчення ми зустрічаємо у хроніці Оттона Фрейзінгенського від 1145 р. Він передає слова сірійського єпископа з Габали про царя-священника Іоанна, царство якого розташоване за Персією, а всі піддані — християни. Ці дані Оттон повідомив папі Євгенію ІІІ на особливій аудієнції. В 1165 р. Альберік у своїй хроніці повторює дані Оттона. Папу Александра ІІІ цим таємничим царем – священником зацікавив лейб-медик Філіпп, який повернувся з Азії. Папа написав лист Іоанну (“Carrissimo in Christo filio Johanni, illustro et magnifico Indorum regi, sacerdoti sanctissimo”), з яким Філіпп і відбуває з Венеції. Сам себе, начебто, цей центральноазіатський правитель титулував як “Johannes presbyter, divina gracia Dominus dominacium omnium, quae sub coelo sunt ab ortu solis usque ad paradisum terrestrem” («Пресвітер Іоанн, Божою милістю Володар всіх володарів, котрі тільки є під небом від Сходу сонця до земного раю»).

З кінця ХІІ ст. у Європі поширився лист (multa admiratione plenas) пресвітера Іоанна до візантійського імператора Мануїла Комнина, де перший повідомляв про своє багате і могутнє царство, володіюче “трьома Індіями”, амазонками, брамінами і навіть десятьма колінами Ізраїлю, колись полонених Навуходоносором. Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Новый год как традиция Сатурналий

Известен древнеримский «коммунистический» праздник Сатурналии, в честь бога Сатурна, с именем которого жители Лацио связывали введение земледелия и первые успехи культуры. По легенде, записаной Геродотом, основатели праздника этруски, поклоняющиеся богу Сатре,  пришли в Италию именно из малоазиатской Лидии, т.е. Центральной Анатолии, где, именно, и находиться Чатал-Гююк.

Праздник Сатурна приходился на последнюю половину декабря — время, когда приходили к концу земледельческие работы и все стремились к отдыху и веселью в связи с окончанием жатвы. Во время Сатурналий общественные дела приостанавливались, школьники освобождались от занятий, преступников возбранялось наказывать. Рабы получали в эти дни особые льготы: они освобождались от обычного труда, имели право носить pilleus (символ освобождения), получали разрешение есть за общим столом в одежде господ и даже принимали от них услуги. Общественное празднество начиналось жертвоприношением перед храмом Сатурна на Форуме; затем устраивалось религиозное пиршество, в котором принимали участие сенаторы и всадники, одетые в особые костюмы. В семьях день начинался с жертвоприношения (закалывали свинью) и проходил в веселье, причём друзья и родственники обменивались подарками. Улицы были запружены народными толпами; всюду раздавались восклицания Jo Saturnalia. Обрядовая сторона празднества имела исконно римский характер, хотя с 217 года были введены лектистернии и обычай стоять с непокрытой головой во время жертвоприношения. По мнению Марквардта, праздник рабов, которые в эти дни как бы уравнивались в правах с господами в воспоминание существовавшего при Сатурне всеобщего равенства. Рабы и их владельцы основательно менялись ролями, Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Білі угри та Угорські гори

Досі вважалося, що називалися Карпати на Русі «Угорськими горами«. Це дивно, адже угри лише в літописну епоху примандрували у європейську Паннонію (теперішня Угорщина), а Карпати були заселені ще праслов’янами. Якось тоді Карпати називалися ж?

Угорець Йожеф Перені у праці «Угри у «Повісті временних літ» (зб. «Летописи и хроники: Сб. ст. 1973. — М., 1974. — С. 92 — 102) звернув увагу на те, що словом «угри» називалося спершу не теперішня угорська мовна група, а якийсь інший етнічний масив. Сучасні угри (самоназва «мадяри») у літописах русичів називаються «угри чернии мимо Киев послЬеже при ОлзЬ«, а той «інший» народ — «угри бЬлии, и наслЬдиша землю словЬнську» («Повесть временных лет: Ч.1. — М.-Л., 1950. — С.14).

Йожеф Перені встановив, що руський літописець, який не добре знав грецьку мову, користувався ромейськими (візантійськими) джерелами, перекладеними на старослов’янську мову, де і зустрів слово «угри», яке перекладач залишив без перекладу — як власне грецьке «визначення» певного етносу.
Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Болгарське Нестинарство та римські Палії

Цікавим феноменом є болгаро-грецьке «ходіння босоніж по розпеченому вугіллю» — нестинарство (грец. nestia «вогонь, вогнище», nesteia «піст») — вогняні ігрища під флейту і барабан 21 травня в день, коли церква шанує ромейського імператора Констянтина і царицю Єлену (тільки в Странджанському регіоні, на південному сході Фракії; в деяких селищах — на Атанасів день, Ільїн день, на місцеве храмове свято), учасники яких відчувають крайні душевні муки перед тим, як увійти у вогонь, а після ігрищ відчувають надзвичайне полегшення і спокій: «… Проходження через вогонь сприймається ними як оновлення і досягнення більш високого духовного статусу (див. виникаючий в ці моменти дар пророкування; пор. також російських старообрядців — самоспалювачів, котрі сприймають самоспалення не як колективне самовбивство, а як очищення та досягнення безгріховного стану)…» [1], відповідає семантемі вставання, воскресіння (anastasis) [2]. Обряд передається тільки в родинах нестинарів — від батька до сина або дочки. Спосіб розташування гарячого вугілля колом і проведення танцю у вигляді кружляння наводить на здогад, що обряд є пошануванням Сонця. Тримаючи ікону св. Констянтина та Єлени і в трансі кружляющи по розпеченому вугіллю, опівночі дійства найстарший нестинар починає пророкувати про наступний рік як для всієї спільноти, так і для окремих людей.

Схожий обряд влаштовувався римлянами під час святкування Нового року — Palilia (Parilia), що супроводжувалося непристойними веселощами (пор. зі слов. масляницею: [3]), співами , запалюваннями соломи і проганянням через вогонь худоби, приганням через три розташовані у ряд вогнища, здійснюючи цим обряд «люстрації» — очищення (lustratio): Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page