ОТ БЕРБЕРИИ ДО СИБИРИИ : КОНФЕДЕРАЦИЯ ОБЕИХ СТОРОН ВИЗАНТИЙСКОГО МЕРИДИАНА (манифест)

В ответ на всякие поползновения всевозможных «евразийских византистов-малероидов» с их идеей «евразийского Третьего Рима» (что за странная судьба: всегда быть на третьих ролях – Третий Интернационал, Третий Рим!) мы, как истинные наследники великих королевств Европы и Азии и конфедераты Римской Империи,
— провозглашаем:

*ВОССОЗДАНИЕ КОНФЕДЕРАЦИИ ОБЕИХ СТОРОН ВИЗАНТИЙСКОГО МЕРИДИАНА*

Но мы ратуем не за Евразийскую Византию, коей была Москва, попавшая, в конце концов, под оккупацию т.н. «демократического либерализма» и изнасилованная «первертами-извращенцами» (большевиками либо их нынешними «наследниками»). Наша Византия — Индоевропейская, хранящая «… неизменный традиционный принцип: признание того, что в наших индоевропейских корнях кроется таинство, позволяющее вернуть Мiру его сакральный характер, путём соединения Материи и Духа, вновь ставших священными, через Мiровую Душу, которая манифестируется в расовых ценностях. Понять это — значит спасти самих себя и дать более достойное будущее индоевропейским народам» (Эдоардо Лонго).

История каждой Империи — это история Большого Города и кочевых орд.
Город, добывая Божественный Форос сложных истин Сущего, теряет жизненную мощь, способность к героизму («пассионарность» Льва Гумилёва). Грозные боевые тропари византийских легионов вырождаются в «стылый хор теней». И вот — на руинах Города триумфирует орда. В лучшем случае у гибнущей империи есть наследник.

Русичи — дети отца-Степи и матери-Империи. «Тюркские нашествия и византийские книги создали Киевскую Русь. Так вот мы сформировались — между сиянием Софийской Оранты и медным отблеском половецкого казана» (Владимир Ешкилев). С этим сиянием и этим отблеском мы впечатаны в жизньнынешнего Маргинального Эона, который отстоит от потерянного Золотого Века на четыре тысячелетия и между которыми — Имперское Время, ещё способное на создание Оснований, но уже сознающее свою вторичность. Но Колесо Дхармы неминуемо делает свой полный оборот и только нам суждено в этом Эоне готовить пришествие Великого Избавителя — Хельги Аватары!
Читать дальше →

Революція духу проти духовної сваволі

Відомий  філософ-суфій Сухраварді проголосив, що «таємниці ал-гайб» — «прихованого» (“мугаййабат”) частково доступні людям у сні, коли їхні душі не перебувають під тягарем щоденних думок та потреб у «світі очевидного» (“алам аш-шахада”). Ці таємниці постають перед людьми у вигляді «накреслених рядків», «голосів», «образів» тощо.  Тому вважається неважливим ініціальний «сілсілат ал-барака» («ланцюг благодаті»), що передає ініціальну традицію та святість від засновника суфійського ордену до наступника, від вчителя до учня, бо «благодать» («барака») дарується будь-якій людині безпосередньо Богом (аналогічно у християнстві відбувається сходження дарів Святого Духа).
Читать дальше →

Нація як Велика Пригода та її Ворог

Ті, хто не заангажований на передновітньому стані (передМодерні), на пошуці “чистого” або “свого” фундаменту, на “поверненні до архаїчності”, власне утворюють, за британським творцем “філософії процесу”  Альфредом Н. Уайтхедом, націю.

Нація, за  А.Н. Уайтхедом, отже, є разюче неісторичною, а відзначається умоглядністю, жагою до ризикованих  пригод (“авантюр”), прагнень до нового. Націоналістом є той, хто розуміє, що незмінне збереження досконалості неможливе
: “… енергія націй спрямовується вперед до нових пригод уяви, випереджаючи фізичні пригоди дослідження. Виникає світ мрії, з тим, щоб у відповідний момент дати поштовх до дії… Перш ніж вирушити в Америку, Колумб розмірковував про далекий Схід, про кулястість землі, про безмежний океан. Пригода рідко досягає задуманої мети. Колумб не доплив до Китаю. Але відкрив Америку… Цивілізація, яка позбавлена пригоди, приходить у повний занепад… Література  минулого також була пригодою. Есхіл, Софокл, Евріпід були сміливими новаторами у світі духу” (1), тими, яких Гай Юлій Цезар, характеризуючи галлів, називав аматорами rerum novarum, “нових речей”.
Читать дальше →

Дискордианизм — «принцип пятёрки»

А. Кулаков указывает, что в  Системе Постмодерна и обезличивания человека в чащах сетей (социальных, информационных, экономических, культурных), в ситуации «биполярной оппозиции между Сетью и Я» (М. Кастельс), важным вопросом для человека стала необходимость в идентичности, желание самоидентифицироваться с помощью определенных ценностей или признаков. Как правило в этом «абсолютном противостоянии» человек руководствуется опорой на традиционные ценности (религия, нация, природа), но сразу же оказывается в опасности быть порабощенным фундаменталистскими движениями, раскалывающих общество по принципу «мы — они».

Якобы спасение в этой ситуации — в «позитивном проекте консолидации» Читать дальше →

Українізація армії та міліції (Чому ліквідували Національну Гвардію?)

Об’єктивні можливості переходу армії та міліції на бік трудової нації, росту у ній національно-патріотичних настроїв та тенденцій полягає, з  одного боку, у співпадінні соціальних інтересів військовослужбовців та свідомої частини офіцерства та генералітету    з інтересами суспільного класу “зацікавлених у виробництві” трудящих (визначення Дмитра Корчинського), тобто “бегетріїв”, а з другого – в протилежності їх інтересів інтересам олігархо-корумпованої верхівки. В багатьох націоналістичних державах спостережено, що значну роль відіграє спільність інтересів військових та нації у боротьбі за визволення від іноземного гніту, за національне відродження та соціальний прогрес.

Досвід доводить, що, які б зусилля не застосовувала правляча мафія плебеїв та реакційне військове командування, їм не вдасться повністю ізолювати особистий склад армії та міліції від впливу народних мас, національно-прогресивних сил. Чим глибше обурення в нації наслідками діяльності олігархії, тим ненадійнішою стає для олігархії армія.
Читать дальше →

Нація як процес: наші завдання

К. Ясперс запропонував концепцію «вісьового часу», К. Хаусхофер — «вісьового простору». А. Дугін використав розудок (Verstand) для їх поєднання в уявленні (Vorstellungen) про «Абсолютну Родіну». Але в дійсності слід виходити з разуму (Vernunft), і тоді відкриється, що континуум реальності — це відносність буття, роздвоєного на суб’ект та об’єкт,і тому слід шукати «момент» буття, з’єднуючий їх навпрямки (coincidentia oppositorum) без опосередкування пізнанням.

Владний істеблішмент («Система») намагається знайти офірного «цапа-відбувальника» у самій політичній системі (формі). Дехто знаходить інших «хлопчиків для биття»: москалів, євреїв, масонів, МВФ, Сороса, нашу власну ментальність, геополітичне розташування («ні вашим, ні нашим») тощо. Нас намагаються втішити концепцією типу Зб. Бжезінського, де Україні відводиться не остання роль в колективній безпеці Європи і навіть Євразії (1).

Також Генеральний секретар НАТО лорд Дж. Робертсон сказав, перебуваючи у Києві, що територія та «вирішальна роль» роблять Україну ключовою для гарантування тривалої стабільності у Європі» (2).
Читать дальше →