Марія Ворбець: Відлуння

А в полі льон сіяє голубінню,
Блищить роса в ранковій правоті…
Тобі дано, небеснеє створіння,
Вбачати рай, мальований в тобі!

Тобі дано радіти кожній днині,
Збирать нектар надмислених красот –
Ти бачиш сон, в якому обрій синій
Закрили хмари, вже не до висот.

Забув про край, про ранній спалах сонця,
Про небограй чарованих пісень.
Але без них – не бачити й на донці
Життя розмаю, процвітання день.

Життя пректасне, все дано для того
Щоб жить в раю і споглядать блакить.
Відношення! Любов і більш нічого
Не дасть тобі наповнити цю мить.

Немає розвитку без тиші голубої,
Без крихітного горла соловя,
Нема буття без серця, що до всього
Відкрило світло, бо любов сія! Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Марія Воробець: Будь Буттям! (вірш)

Де місце, звідки ти прийшов?
Де те, відкіль тебе принесло?
Чи явище твоїх думок
Крізь обрій небуття воскресло?

Що проявило цей момент
В якому ти усе побачив?
Навмисно обраний сегмент
Ким в просторі тебе відзначив?

Чим ти відчув своє єство,
Коли збагнув, що є навколо?
Що проявило світу поле –
Багатолике мистецтво? Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Марія Воробець: Бачуй (вірш)

Бачуй

На Принебессі повнозвуччя арф
Дієзами органить по безмкежжю.
Хвилястий океан у безбережжі
Цілує простір радістю струмка.
Дзвенить життя, потік не замовка,
Літає простотіле зосереддя,
Бодай у тлінь? Навмисне осереддя
Дівочиться, ламає язика.
У дзвоні літ промовисто зітха
Вселірність тиші, вогнесвятість Духу
Розродження у полі аніруху,
Розтворення незримість виверта
У ясносвіт! Різдвяна мить єдина,
Єдине все! Від суєття думок
До Святомиті привела стежина
Променів серця, вдячності щовдох.
Смакотворіння обрій розмикає,
Нема країв, поміжродів нема —
Все ти в тобі, тобою небо сяє,
Тобою омивається весна.
Духотворінь веде крізь зиму літа,
Крізь опростоволосу неведінь
У живомить: цвітіння самоцвіту
З Лона Єдиного – пробудження Творінь.
Безмежні крила дихають любов’ю,
Розкривши всі обійми всіх обійм,
Радіє все, все відає тобою
В блакитнім взорі за промінням вій. Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Пророк у поемі «Мойсей» Івана Франка

Олег Гуцуляк, Петро Дрогомирецький


Пророк у поемі Івана Франка «Мойсей»: філософсько-наративний аспект у сьогоденні

Як і батьків, провідників нації не вибирають, їх дає Господь. Заповітним пророком юдеям був посланий Мойсей. На заплутаних і туманних перепутях Україна також сподівалася на свого Провідника. І Провидіння явило генія – Івана Франка, провідника, якого Галичина спочатку і не розгледіла, сумнівалася, не довіряла, хоч він десятиліттями вів її – розшарпану, убогу і змучену – на шлях Поступу і Правди.

Щоб українці зрозуміли і осягнули  велику зреченість себе, надлюдський труд, Франко поклав перед очі української нації біблійну постать Мойсея, яка своїми вимірами гідно співвідносилась із постаттю титана думки й праці. Іван Франко у передмові до поеми “Мойсей” стверджує, що канва твору запозичена з Біблії
Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page