Володимир Єрмоленко: Ми знову живемо в часи епосу

tumblr_nwjcx5eRfQ1tsxc7bo4_1280Ми знову живемо в часи епосу. Людям непотрібні просто історії, їм потрібні епічні історії. Тобто історії, які ніколи не закінчуються, які весь час продовжуються. Частиною яких вони стають. Чому? бо в епосі персонаж завжди більший, ніж його історія. Він є магнітом історій. Він породжує нові й нові історії. Історія Емми Боварі закінчилася, історія Гаррі Поттера має тривати вічно. І людям потрібні знову сьогодні такі персонажі, які ставатимуть частиною їхнього життя, за якими ти слідкуватимеш, на чиї сіквели ти чекатимеш, бо вони для тебе важливіші, ніж твої власні сіквели.

ХХ століття цю любов до епосу трохи послабило, бо воно нашіптувало нам, що сама історія людства є епосом. І що вона веде до Високої Мети. І що там є персонажі, які постійно повертаються, і які продукують нові й нові варіації Високої Мети. Карл Маркс був класичним епічним персонажем, Одіссеєм ХХ століття.

Зараз цих метаісторій немає — але порожні місця завжди заповнюються. Гаррі Поттер, Гобіт, Шерлок, Вічний Біженець, Крихітка Пу, Хунта, Осама, Жозе, динамокиївшахтардонецьк — все це епічні персонажі, образи, за які тримається наша уява, які продукують все нові й нові історії. — Чому ми любимо епос? Тому що без нього нам самотньо. Тому що мають бути історії, які тримають нас протягом всього життя. Від колиски до смерті.

Кирилл Серебренитский: Эпос — это миф о власти

V2kXRsgFF6M1. Сознание, вне всякого сомнения, определяет бытие. Человеческое сознание — панмифологично; собственно, кроме мифов в его распоряжении ничего нет. Мировосприятие — сложнейшая многоуровневая агрегация мифологических сценариев. То есть: мифология формирует и трансформирует бытие.
(Все эти утверждения, наверно, спорны, но сейчас речь не о том, так что — перепрыгиваю далее).
Социальное бытие формирует мифология, политическое бытие — соответственно политическая, то есть мифология власти. Это — отчётливо выделенное, директивное явление. Обозначим его термином — эпос.
Эпос — это миф о власти.
В моих текстах «эпос» употребляется, строго говоря, не в общепринятом значении. По моему мнению, наука (то есть сциентическая мифология модерна) словно побаивается или, точнее, стесняется этого явления (слишком оно архаично, даже как бы рурально); и стремится его припрятать, замаскировать. Обычно термином «эпос» обозначаются легенды, порождённые давно прошедшими и затуманенными от давности событиями. Илиада, например, — классический эпос. На мой взгляд, это — не сам эпос, даже не реликт его, а некий культурный (нарративный) саркофаг, воздвигнутый над могилой давно умершего эпоса.
Эпос живой, действенный, — раскалённая политическая мифология, клокочущая вокруг актуалий. Мифологический вектор, который соединяет недавнее — с сегодняшним, — устремляясь в будущее.
Живой эпос чаще всего — трёхликое чудище: мифологический образ-адаптор (Ад), который соединяет образ-прошлое (антикитэ, Ан) с образом настоящее (актуаль, Ак). Читать дальше →

Україна у вогні: есей

e9d58fbbb2c56611c214da42d28e1cd9Що таке життя на передовій сьогодні?
Ми знаємо про великі зміни, що відбуваються сьогодні на нашій планеті. Людство Землі проживає очевидні зміни як зовнішнього так і внутрішнього простору планети. Глобальні зміни всіх природних явищ, систем, структур і рівнів свідомості.
Як ми знаємо, будова Всесвіту та всього, що було створено починає свій Розквіт з Середини. Тобто з Центру Всі космічні тіла: зірки, планети, галактики і також всі живі істоти – все народжено, створено через Центральний Атом Світобудови, така природа Буття нашого Всесвіту, та взагалі всього Творіння.
Отже, зміни, які переживає планета перш за все виходять з того ж Центру – Центру утворення системи сприйняття простору. З Центру планети, тобто Ядра, з Центру Розвитку материків, людства, самої людини. Читать дальше →