Рав Меир Брук: Достоинство различия

Эммануэль Левинас

Эммануэль Левинас

Политическая жизнь регулярно подбрасывает нам пищу для размышлений. При этом различные силы интерпретируют одни и те же события противоположным образом. Почти всегда оба взгляда, которые подсовывают нам медиа, будут страдать однобокостью и из-за этого разжигать конфликты, а не подниматься над ними. Разберем один из самых горячих и актуальных примеров.

Идолом западного либерализма и демократии является идея равенства.

Вроде бы эта идея звучит позитивно, особенно в свете того, что почти вся история человечества проходила под знаком неравноправия. А теперь посмотрим, как своеобразно эта идея преломляется в современной политике. Западная цивилизация сейчас принимает множество выходцев из стран с мусульманской культурой. Запад говорит мусульманам: «Ребята, радуйтесь — мы с вами одинаковые!» И вроде бы в этот посыл вкладывается позитивная идея. Но… Западная культура обладает множеством сомнительных и неоднозначных элементов. Это и гомосексуальная шумиха с парадами и причитаниями о защите их прав. Это и агрессивный мир гаджетов, который приносит не только пользу, но и множество опасных раздражителей.

А какой взгляд на мир у мусульман? Читать дальше →

Рав Меир Брук. Каганат на смену халифату

(черновик)

Сейчас я решил написать то, что можно посчитать утопией. Но при этом многие здравые люди видят это как идеальное решение одной из самых горячих проблем сегодняшнего мира.

index7687
И хотя … если мы обозначим такой вариант – появляется шанс, что у этого подхода найдется все больше сторонников.
Вариант этот – альянс между Израилем и Арабским мусульманским миром.
Меня все время удивляло, зачем Вс-вышний сделал так, чтобы новый Израиль появился и существует в тотальном окружении мусульманских стран.
При этом все соседи Израиля в той или иной степени проявляют антиизраильские настроения.
Эту схему лучше всего охарактеризовать метафорой «кость в горле».
Не только арабы так ощущают ситуацию. Европейцам она видится подобным образом.
А теперь попытаемся собрать вместе продуктивные аспекты ситуации. Читать дальше →

Фамилии – это национальное достояние

Имя предков — это не только повод для фамильной гордости, для самовозвышения; это — НАЦИОНАЛЬНОЕ ДОСТОЯНИЕ. Дворянские фамилии — и вообще исторические — это такая же ценость, как картины и статуи. И исчезновение фамилии — это национальная трагедия. Поэтому — согласно корпоративному кодексу чести, самому его духу — потомки, последние из рода — ОБЯЗАНЫ принимать имена пресекшихся фамилий. Это — ДОЛГ перед Отечеством, а не вопрос личного тщеславия.

Есть опыт эммиграций, там майоративность не считалась препятствием: была задача просто сохранить старые имена так же, как сохраняли реликвии, произведения искусства. архивы. Например, князья Катковы-Шаликовы. Они до сих пор так именуются, своей волей приняли титул уже в эмиграции; или титул графа Строганова, где последняя из рода умерла в 1944 году и титул сейчас носит ее внучка Елена де Людингузен-Вольф Строганова.

Поэтому те многие потомки, что сейчас отвергают свой титул, герб, память о происхождении — из скромности, или благодаря современным воззрениям, — по сути, наносят ущерб историческому наследию своей страны. Так же — как если бы жгли доставшиеся от предков картины или выбрасывали фамильные драгоценности — на том основании, что носить их нескромно и из моды они вышли.
Читать дальше →

Обращение к монархистам Украины!

Украинцы на протяжении двух веков – были лишены государственности, и само существование нации было под сомнением. Тем более злободневен для Украины: 1) поиск сопричастности — по закону и по духу — Традиции, непрерывно длящейся сквозь тысячелетия; и решающе важно — 2) обретение доказательств прямого и равного родства украинской Державы с христианской цивилизацией, с Европой.

Самый ясный, осязаемый символ родовой сопричастности Истории и кровного родства – это символы монархического устройства: Корона и Династия.

И по многим другим параметрам монархическая власть на Украине представляется нам наилучшей.

Свидетельством тому служат политические события последнего десятилетия. Очевидно, что современные украинцы слишком свободолюбивы, и потому не смогут снова отдаться единопартийной или единоличной власти политического диктатора. И при этом слишком нуждаются в покое и упорядоченности бытия – почему и не удовлетворяются суетной и зыбкой парламентской республикой. Читать дальше →

Гламур і «туга за жахом»

Міфологізація притаманна й сучасному «демо-ліберальному» суспільству ринкової економіки— міфом стає образ «золотого віку добробуту, вічної молодості та еротизму» (гламур), який ним, начебто, вже реалізований. Пропагується «масовий гедонізм» (уявлення про те, що тільки у стані радості, вдоволення, добробуту, естетизму (насолоди красою) людина тільки і є сама собою). Начебто в теперішню епоху «злиття виробництва та насолоди» (за Г. Маркузе) знімаються всі перешкоди для принципу задоволення та припиняється пригнічення «тваринних потягів людей», індивідові й надалі байдуже, що на «вищому рівні» цивілізації він перебуває в стані «відчудження від своєї буттєвої сутності». Демо-лібералізм породжує «нового люмпена», який орієнтується тільки на споживання і який не знає вищих вимірів буття, який немає жодних обов’язків перед історією та культурою.

Міф демо-лібералізму закликає примиритися з реальністю, зображаючи можливість «Великого Виходу» з існуючого стану речей у багаточисельних серіалах типу «Район Мелроуз» або «Під сонцем Сен-Тропе». Читать дальше →

Особа та етнос: соціопсихологічний аспект

Основним поняттям націології француза Гюстава Ле Бона (Лебона) є “ДУХ РАСИ”, “ДУХ НАРОДУ” та “ІНСТИНКТ НАТОВПУ”. На відміну від етнопсихологів націопсихологи типу Ле Бона розглядають особистість  не як індивідуалізоване вираження культури, а як пасивну частину натовпу, котри, у свою чергу, є носієм “духу раси”. Останній реалізується в інстинктивній, безсвідомій поведінці натовпу, а людина “найбільш за все керується у житті двома категоріями уявлень: уявленнями вродженими… або такими, що виникли  під впливом почуттів, та уявленнями  набутими чи розумовими” (Г. Ле Бон). Перші уявлення – це спадок раси, що сприймається та застосовується безсвідомо, інші не мають важливого значення у поведінці людини та стають дієвими тільки після того, як переходять через ряд поколінь у сферу безсвідомого. З того, що різні народи, а також і класи мають кожен свій “дух”, то представники різних етнічних та соціальних спільнот неоднаково розуміють одні і ті ж речі з причини різної спадковості та, отже, як стверджує Ле Бон, взагалі неспосібні зрозуміти один одного. Читать дальше →

Не рівність, але свобода: соціобіологічний конспект

Суть нашої проблеми лежить
у питанні формотворчої,
будівничої правлячої касти.
Дмитро ДОНЦОВ

Основним законом демократії вважається рівність можливостей. Люди повинні бути забезпечені суспільством рівними можливостями, щоб виразити свою геніальність або тупість, процвітати або бідувати. Цей закон прагне реалізувати будь-яке суспільство, що претендує на справедливість. Але виконання його є нереальним. Не може бути рівних можливостей для нерівних особистостей: якщо планку ставлять на середню висоту, то для низькорослих це вже неподолана межа, зумовлена природою їхніх геніальних задатків. Програму освіти, як знаємо, завжди розраховують на середніх людей, але вона недоступна для слабких. Якщо суспільство буде розраховувати на слабших, то воно деградує та вимре. Такі закони природи та процесуального розвитку.
Читать дальше →

Нація як Велика Пригода та її Ворог

Ті, хто не заангажований на передновітньому стані (передМодерні), на пошуці “чистого” або “свого” фундаменту, на “поверненні до архаїчності”, власне утворюють, за британським творцем “філософії процесу”  Альфредом Н. Уайтхедом, націю.

Нація, за  А.Н. Уайтхедом, отже, є разюче неісторичною, а відзначається умоглядністю, жагою до ризикованих  пригод (“авантюр”), прагнень до нового. Націоналістом є той, хто розуміє, що незмінне збереження досконалості неможливе
: “… енергія націй спрямовується вперед до нових пригод уяви, випереджаючи фізичні пригоди дослідження. Виникає світ мрії, з тим, щоб у відповідний момент дати поштовх до дії… Перш ніж вирушити в Америку, Колумб розмірковував про далекий Схід, про кулястість землі, про безмежний океан. Пригода рідко досягає задуманої мети. Колумб не доплив до Китаю. Але відкрив Америку… Цивілізація, яка позбавлена пригоди, приходить у повний занепад… Література  минулого також була пригодою. Есхіл, Софокл, Евріпід були сміливими новаторами у світі духу” (1), тими, яких Гай Юлій Цезар, характеризуючи галлів, називав аматорами rerum novarum, “нових речей”.
Читать дальше →

Дискордианизм — «принцип пятёрки»

А. Кулаков указывает, что в  Системе Постмодерна и обезличивания человека в чащах сетей (социальных, информационных, экономических, культурных), в ситуации «биполярной оппозиции между Сетью и Я» (М. Кастельс), важным вопросом для человека стала необходимость в идентичности, желание самоидентифицироваться с помощью определенных ценностей или признаков. Как правило в этом «абсолютном противостоянии» человек руководствуется опорой на традиционные ценности (религия, нация, природа), но сразу же оказывается в опасности быть порабощенным фундаменталистскими движениями, раскалывающих общество по принципу «мы — они».

Якобы спасение в этой ситуации — в «позитивном проекте консолидации» Читать дальше →

Примордиальная этнология

Примордиальная этнология — одно из научных направлений в этнологии, рассматривающее этнос как изначальное (примордиальное) и неизменное объединение людей с определенными(субстратными) признаками (крови, расы, ландшафта, языка) .

Примордиализм утверждает, что прототипы наций и национализм существовали всегда как данность с самого начала человеческой истории. Сторонники этого направления также считают, что людям, принадлежащим к одной этнической общности, изначально и навсегда присущ некий набор культурных свойств, обусловливающих их поведение. В рамках этой теории национальная самоидентификация приобретает характер естественного закона природы.
Данное представление особенно характерно для концепций национализма до XX века, однако до сих пор популярно среди крайних националистов. Оно также популярно среди противников традиционализма, которые призывают к освобождению от бремени древних традиций, тем самым признавая их существование. Целью научных исследований в рамках примордализма является поиск некого «подлинного» этнического фундамента (субстрата). Читать дальше →

Пути возвращения к Изначальному в современную эпоху

М. Хайдеггер для преодоления нынешнего состояния Модерна предлагал реализацию ирреального (скрытых возможностей и сущностей вещей) с помощью возвращения к изначальным, но нереализированным возможностям европейской культуры. Они хотя и забыты, но до сих пор «живут» в языке, который есть «дом Бытия». Поэтому необходимо «вслушиваться в язык». Только последнее и является возвращением человека к самому себе, к изначальному Бытию, ибо ни мышление, ни любые другие интеллектуальные акты не могут прорваться к Бытию сквозь сущее-«чащи», а застревают в них, осознавая, что все это только сущее (и что Бытие есть только как бытие всего сущего), мы прислушиваемся к «голосу Бытия» и идем по его зову
[Ойзерман Т.И. Проблемы историко-филологической науки. – М.: Мысль, 1969. – С.85–86]. Кажется, в этой позиции М. Хайдеггер близок к антроплогии Р. Штайнера, который в индивидуальной беседе с А. Белым замечал, что культуротворческий дух русского народа («Манас») находится в русском языке, но что русские не умеют взять все, что есть в их языке» [Спивак М.Л. «Ужин со Штейнером…» (Письмо Андрея Белого Михаилу Сизову) // Известия Рос. АН. Серия литературы и языка (Москва). – 2000. – Т.59, №1. – С.53].
Читать дальше →

Українізація армії та міліції (Чому ліквідували Національну Гвардію?)

Об’єктивні можливості переходу армії та міліції на бік трудової нації, росту у ній національно-патріотичних настроїв та тенденцій полягає, з  одного боку, у співпадінні соціальних інтересів військовослужбовців та свідомої частини офіцерства та генералітету    з інтересами суспільного класу “зацікавлених у виробництві” трудящих (визначення Дмитра Корчинського), тобто “бегетріїв”, а з другого – в протилежності їх інтересів інтересам олігархо-корумпованої верхівки. В багатьох націоналістичних державах спостережено, що значну роль відіграє спільність інтересів військових та нації у боротьбі за визволення від іноземного гніту, за національне відродження та соціальний прогрес.

Досвід доводить, що, які б зусилля не застосовувала правляча мафія плебеїв та реакційне військове командування, їм не вдасться повністю ізолювати особистий склад армії та міліції від впливу народних мас, національно-прогресивних сил. Чим глибше обурення в нації наслідками діяльності олігархії, тим ненадійнішою стає для олігархії армія.
Читать дальше →

Ucrania: locus amoenus est

К. Ясперс запропонував концепцію «вісьового часу», К. Хаусхофер – «вісьового простору». А. Дугін використав розcудок (Verstand) для їх поєднання в уявленні (Vorstellungen) про «Абсолютну Вітчизну». Але в дійсності слід виходити з разуму (Vernunft), і тоді відкриється, що континуум реальності – це відносність буття, роздвоєного на суб’ект та об’єкт,і тому слід шукати «момент» буття, з’єднуючий їх навпрямки (coincidentia oppositorum) без опосередкування пізнанням.

Владний істеблішмент (“Система”) в сучасній кризово-перехідній ситуації України намагається знайти офірного “цапа-відбувальника” у самій політичній системі (формі). Дехто знаходить інших “хлопчиків для биття”: москалів, євреїв, масонів, МВФ, Сороса, нашу власну ментальність, геополітичне розташування (“ні вашим, ні нашим”) тощо. Нас намагаються втішити концепцією типу Зб. Бжезінського, де Україні відводиться не остання роль в колективній безпеці Європи та навіть Євразії [1]. Також Генеральний секретар НАТО лорд Дж. Робертсон сказав, перебуваючи у Києві, що територія та “вирішальна роль” роблять Україну ключовою для гарантування тривалої стабільності у Європі” [2]. Без сумніву, такий тренд є вигідним для таласократичної Великої Британії, яку представляє вищезгаданий лорд, бо Велика Британська імперія після другої світової війни змінила форму імперської морської влади (таласократії) венеціанської фінансово-мондіалістської олігархії і надала їй вигляду англо-американської “нової Римської імперії” під формальним керівництвом маріонеткового “німого велетня” Сполучених Штатів, котрий у часи обох Бушів виступає в ролі впертого, тупого лакея Британської імперії, реформованої сіоністом лордом Дізраелі [3]. Слід також мати на увазі, що фундаменталістський іслам – це ударний загін англо-американського імперіалізму від Косово до Мінданао. На це парадоксальне зауваження нам запропонують згадати 11 вересня. Так, атака ісламу на США відбулася. Але яка атака! Щоб розбудити сплячого та лінькуватого, самозакоханого велетня. Як давня семітська богиня – мати Ханнаханна надіслала осу вжалити сплячого бога хеттів Телепінуса (давньо-грецького Телефа, пораненого списом Ахілла; отже – він прообраз Короля – Рибалки з епічного циклу про Грааль), бо тільки він міг перемогти  гордого арійського бога Аруну. Читать дальше →

Нація як процес: наші завдання

К. Ясперс запропонував концепцію «вісьового часу», К. Хаусхофер — «вісьового простору». А. Дугін використав розудок (Verstand) для їх поєднання в уявленні (Vorstellungen) про «Абсолютну Родіну». Але в дійсності слід виходити з разуму (Vernunft), і тоді відкриється, що континуум реальності — це відносність буття, роздвоєного на суб’ект та об’єкт,і тому слід шукати «момент» буття, з’єднуючий їх навпрямки (coincidentia oppositorum) без опосередкування пізнанням.

Владний істеблішмент («Система») намагається знайти офірного «цапа-відбувальника» у самій політичній системі (формі). Дехто знаходить інших «хлопчиків для биття»: москалів, євреїв, масонів, МВФ, Сороса, нашу власну ментальність, геополітичне розташування («ні вашим, ні нашим») тощо. Нас намагаються втішити концепцією типу Зб. Бжезінського, де Україні відводиться не остання роль в колективній безпеці Європи і навіть Євразії (1).

Також Генеральний секретар НАТО лорд Дж. Робертсон сказав, перебуваючи у Києві, що територія та «вирішальна роль» роблять Україну ключовою для гарантування тривалої стабільності у Європі» (2).
Читать дальше →