Рав Меир Брук: Достоинство различия

Эммануэль Левинас

Эммануэль Левинас

Политическая жизнь регулярно подбрасывает нам пищу для размышлений. При этом различные силы интерпретируют одни и те же события противоположным образом. Почти всегда оба взгляда, которые подсовывают нам медиа, будут страдать однобокостью и из-за этого разжигать конфликты, а не подниматься над ними. Разберем один из самых горячих и актуальных примеров.

Идолом западного либерализма и демократии является идея равенства.

Вроде бы эта идея звучит позитивно, особенно в свете того, что почти вся история человечества проходила под знаком неравноправия. А теперь посмотрим, как своеобразно эта идея преломляется в современной политике. Западная цивилизация сейчас принимает множество выходцев из стран с мусульманской культурой. Запад говорит мусульманам: «Ребята, радуйтесь — мы с вами одинаковые!» И вроде бы в этот посыл вкладывается позитивная идея. Но… Западная культура обладает множеством сомнительных и неоднозначных элементов. Это и гомосексуальная шумиха с парадами и причитаниями о защите их прав. Это и агрессивный мир гаджетов, который приносит не только пользу, но и множество опасных раздражителей.

А какой взгляд на мир у мусульман? Читать дальше →

Рав Меир Брук. Каганат на смену халифату

(черновик)

Сейчас я решил написать то, что можно посчитать утопией. Но при этом многие здравые люди видят это как идеальное решение одной из самых горячих проблем сегодняшнего мира.

index7687
И хотя … если мы обозначим такой вариант – появляется шанс, что у этого подхода найдется все больше сторонников.
Вариант этот – альянс между Израилем и Арабским мусульманским миром.
Меня все время удивляло, зачем Вс-вышний сделал так, чтобы новый Израиль появился и существует в тотальном окружении мусульманских стран.
При этом все соседи Израиля в той или иной степени проявляют антиизраильские настроения.
Эту схему лучше всего охарактеризовать метафорой «кость в горле».
Не только арабы так ощущают ситуацию. Европейцам она видится подобным образом.
А теперь попытаемся собрать вместе продуктивные аспекты ситуации. Читать дальше →

Хельги Сакхофф: Преданная Американская Революция: от классического республиканизма – к извращенному

1.

Классический республиканизм представляет собой учение о политической природе человека и о том обществе, которое возникнув в Древней Греции, затем переместилось в Рим, потом в Италию эпохи Возрождения, потом в Англию XVIII века и, наконец, в Америку.
 Классический республиканизм в Европе представляют Аристотель Стагирит, Марк Туллий Цицерон, барон Шарль-Поль де Монтескье, Джеймс Харрингтон (Гаррингтон) и др.

Аристотель истолковывает понимание «добродетели» (arete) собственно как «моральную добродетель» (ethike) – действие по принципу «золотой середины»: быть благородным (т.е.  равно далеким и от скупости, и от расточительности) и остроумным (т.е. равно далеким от глупой невоспитанности и от фиглярства). Познание моральной добродетели требует  практического дружелюбия и гражданственности, т.е. участия в общественной жизни. Это. в свою очередь, требует экономически независимых граждан, чтобы их политическая активность имела своей целью общее благо, а не частные экономические интересы.

Римская концепция добродетели, изложенная Цицероном, несколько отличается от греческой.
Цицерон, обеспокоенный упадком и тиранией, стремится вернуть Рим к его ранним республиканским добродетелям милитаристского характера – самопожертвованию, чувству чести, силе духа и бережливости.

Эти же «гражданские добродетели» как средство возрождения Римской империи возвышает в своих «Рассуждениях» Никколо Макиавелли (1469-1527), член Совета Флорентийской республики. Но он не воспринимает платоновских высших добродетелей правителей-философов – «мудрости и добра» и аристотелевской «моральной добродетели» превосходного человека, требующей дружбы, гражданственности и участия в достижении общего блага.
Читать дальше →

Лицарі святого Бьолля, або «Мандрований град» в сучасному українському літературному процесі

“Патріарх Бу-Ба-Бу” Юрій Андрухович пропонує всім українцям (“ще не добитим”)   відкриття «лицарської Слави» своєї країни, слави “мандрованого лицаря-філософа”, “визволителя Панни” (архетип “Персей”) [1]. Цим він повторює західноєвропейського патріарха літератури Генріха Бьолля  (“Очима паяца”, 1963 р.), який не знаходить для свого “лицаря-принца” іншого шляху, крім карнавально-циркового (знаменно, що один із перших романів Бьолля “Потяг прибув вчасно” початково мав назву “Від Львова до Чернівець”). Надалі романи Юрія Андруховича “Рекреації” та “Перверзія” явно перегукуються з такими романами Бьолля “Чим закінчилося одне відрядження” та “Груповий портрет з дамою”.

Не слід перейматися тим, що ідея “лицаря-визволителя Панни” є смішною та споріднена із замилуванням Дон Кіхота лицарською славою раннього Середньовіччя. Не забуваймо, що якщо на крайньому Заході Європи  лицар серця Дульцінеї втілював незалежне існування на “окраїні” суспільства та звільняв каторжників, то на крайньому Сході Європи  лицар Святої Покрови здійснював той же “момент” буття – жив на “окраїні”, звільняв каторжників із турецьких галер… Але якщо ідальго Алонсо Кіхано – герой-меланхолік, то гетьман (генеральний капітан) християнської міліції Сагайдачний – герой-холерик, Читать дальше →

Царский дом Дадиани-Чиковани

Дом Дадиани-Чиковани — владетельных князей Са-Мергело, Са-Липартиано, Рача и Лечхуми, также некоторое время властвовал в Абхазии и Сванетии.

Са-Мегрело (Мингрелия, Мегрелия) – одно из древнейших государств планеты — если исходить из традиции, согласно которой эта небольшая горная страна – преемница Колхиды. Считается давно утвердившейся академической весрией – то, что мегрельское селение Накалакеви – это античный Эа, в позднеримских анналах известный как Археополис, — столица колхов, город, где побывали Аргонавты. В ознаменование этой преемственности на гербе Дома Дадиани – Дракон, охраняющий висящее на дереве Золотое Руно.

Княжество Мингрелия упразднено в 1867 году, после более чем 500 лет признанного державами всего мира суверенитета, вопреки воле последнего владетельного князя и правительства, в нарушение многих прежде заключенных договоров, будучи включено в состав Кутаисской губернии Российской Империи.

Дочь владетельного князя Мингрелии Саломе Дадиани была замужем за внучатым племянником Наполеона Ашилем Мюратом. Позже их семейная пара переехала жить в Зугдиди.
Читать дальше →

Фамилии – это национальное достояние

Имя предков — это не только повод для фамильной гордости, для самовозвышения; это — НАЦИОНАЛЬНОЕ ДОСТОЯНИЕ. Дворянские фамилии — и вообще исторические — это такая же ценость, как картины и статуи. И исчезновение фамилии — это национальная трагедия. Поэтому — согласно корпоративному кодексу чести, самому его духу — потомки, последние из рода — ОБЯЗАНЫ принимать имена пресекшихся фамилий. Это — ДОЛГ перед Отечеством, а не вопрос личного тщеславия.

Есть опыт эммиграций, там майоративность не считалась препятствием: была задача просто сохранить старые имена так же, как сохраняли реликвии, произведения искусства. архивы. Например, князья Катковы-Шаликовы. Они до сих пор так именуются, своей волей приняли титул уже в эмиграции; или титул графа Строганова, где последняя из рода умерла в 1944 году и титул сейчас носит ее внучка Елена де Людингузен-Вольф Строганова.

Поэтому те многие потомки, что сейчас отвергают свой титул, герб, память о происхождении — из скромности, или благодаря современным воззрениям, — по сути, наносят ущерб историческому наследию своей страны. Так же — как если бы жгли доставшиеся от предков картины или выбрасывали фамильные драгоценности — на том основании, что носить их нескромно и из моды они вышли.
Читать дальше →

Масони-ілюмінати

Вважається, що антицерковна позиція засновника ілюмінатів Вайсгаупта була породжена шоком, який виник внаслідок заборони в 1773 р. папою римським Климентом (під тиском монархічних урядів Франції, Іспанії та Португалії) ордену Ісуса (єзуїтів), ревним членом якого він був (у Франції аналогічний «шок» викликав дещо інше явище — феномен «чудовиська з Живодану», таємничого хижака, який винищував в сільській місцевості жінок та дітей як покарання Франції за гріхи). В 1786 р. ілюмінати як агенти і симпатики Сполучених Штатів Америки були заборонені баварським урядом за підготовку скинення усіх європейських монархій і Ватікану. Багато ілюмінатів перейшло у просвітницьку організацію „Німецька Єдність” або емігрувало у північноамериканську католицьку колонію Віргінію (майбутній штат США Вірджінія), дезаснували ложу, секції якої розкинулися по всіх інших штатах, а самі північноамериканські ілюмінати прийняли ім’я „якобінців”. Згідно з переданням, саме Адам Вайсгаупт був автором ескізу печатки США та піраміди зі „всевидячим оком”, Фенікса та прапора із 13 полос і 13 зірок. Читать дальше →

Обращение к монархистам Украины!

Украинцы на протяжении двух веков – были лишены государственности, и само существование нации было под сомнением. Тем более злободневен для Украины: 1) поиск сопричастности — по закону и по духу — Традиции, непрерывно длящейся сквозь тысячелетия; и решающе важно — 2) обретение доказательств прямого и равного родства украинской Державы с христианской цивилизацией, с Европой.

Самый ясный, осязаемый символ родовой сопричастности Истории и кровного родства – это символы монархического устройства: Корона и Династия.

И по многим другим параметрам монархическая власть на Украине представляется нам наилучшей.

Свидетельством тому служат политические события последнего десятилетия. Очевидно, что современные украинцы слишком свободолюбивы, и потому не смогут снова отдаться единопартийной или единоличной власти политического диктатора. И при этом слишком нуждаются в покое и упорядоченности бытия – почему и не удовлетворяются суетной и зыбкой парламентской республикой. Читать дальше →

Украина — это суб-континет

По существу, выборы-2010 г. в Украине чётко подтвердили утверждение украинского писателя Павла Загребельного, что У краина является «цивилизационным суб-континентом» (по аналогии с Индостаном), где практически сложилось две нации («этнократоны»). И размежевание между ними происходит по древней границе Киевской Руси — границе лесостепи и степи, старой, материнской (Запад и Север), и новой, колонистской (Юг и Юго-Восток), областью. В Украине существует две нации — украЙИнцы (самоопределение — «свидоми», «щыри») и укрАинцы (самоопределение — «новоросы», «малоросы»).

Для обеих их «национальная религия» воплощена в языке (соответственно — украинском и русском) . Содействуют этому также » места исторической славы» (Lieux de memoire), которые сакрализируются, превращаются в «теменосы«, где человек «входит в ландшафт как субъект».
Читать дальше →

Гламур і «туга за жахом»

Міфологізація притаманна й сучасному «демо-ліберальному» суспільству ринкової економіки— міфом стає образ «золотого віку добробуту, вічної молодості та еротизму» (гламур), який ним, начебто, вже реалізований. Пропагується «масовий гедонізм» (уявлення про те, що тільки у стані радості, вдоволення, добробуту, естетизму (насолоди красою) людина тільки і є сама собою). Начебто в теперішню епоху «злиття виробництва та насолоди» (за Г. Маркузе) знімаються всі перешкоди для принципу задоволення та припиняється пригнічення «тваринних потягів людей», індивідові й надалі байдуже, що на «вищому рівні» цивілізації він перебуває в стані «відчудження від своєї буттєвої сутності». Демо-лібералізм породжує «нового люмпена», який орієнтується тільки на споживання і який не знає вищих вимірів буття, який немає жодних обов’язків перед історією та культурою.

Міф демо-лібералізму закликає примиритися з реальністю, зображаючи можливість «Великого Виходу» з існуючого стану речей у багаточисельних серіалах типу «Район Мелроуз» або «Під сонцем Сен-Тропе». Читать дальше →

Особа та етнос: соціопсихологічний аспект

Основним поняттям націології француза Гюстава Ле Бона (Лебона) є “ДУХ РАСИ”, “ДУХ НАРОДУ” та “ІНСТИНКТ НАТОВПУ”. На відміну від етнопсихологів націопсихологи типу Ле Бона розглядають особистість  не як індивідуалізоване вираження культури, а як пасивну частину натовпу, котри, у свою чергу, є носієм “духу раси”. Останній реалізується в інстинктивній, безсвідомій поведінці натовпу, а людина “найбільш за все керується у житті двома категоріями уявлень: уявленнями вродженими… або такими, що виникли  під впливом почуттів, та уявленнями  набутими чи розумовими” (Г. Ле Бон). Перші уявлення – це спадок раси, що сприймається та застосовується безсвідомо, інші не мають важливого значення у поведінці людини та стають дієвими тільки після того, як переходять через ряд поколінь у сферу безсвідомого. З того, що різні народи, а також і класи мають кожен свій “дух”, то представники різних етнічних та соціальних спільнот неоднаково розуміють одні і ті ж речі з причини різної спадковості та, отже, як стверджує Ле Бон, взагалі неспосібні зрозуміти один одного. Читать дальше →

Не рівність, але свобода: соціобіологічний конспект

Суть нашої проблеми лежить
у питанні формотворчої,
будівничої правлячої касти.
Дмитро ДОНЦОВ

Основним законом демократії вважається рівність можливостей. Люди повинні бути забезпечені суспільством рівними можливостями, щоб виразити свою геніальність або тупість, процвітати або бідувати. Цей закон прагне реалізувати будь-яке суспільство, що претендує на справедливість. Але виконання його є нереальним. Не може бути рівних можливостей для нерівних особистостей: якщо планку ставлять на середню висоту, то для низькорослих це вже неподолана межа, зумовлена природою їхніх геніальних задатків. Програму освіти, як знаємо, завжди розраховують на середніх людей, але вона недоступна для слабких. Якщо суспільство буде розраховувати на слабших, то воно деградує та вимре. Такі закони природи та процесуального розвитку.
Читать дальше →

Нація як Велика Пригода та її Ворог

Ті, хто не заангажований на передновітньому стані (передМодерні), на пошуці “чистого” або “свого” фундаменту, на “поверненні до архаїчності”, власне утворюють, за британським творцем “філософії процесу”  Альфредом Н. Уайтхедом, націю.

Нація, за  А.Н. Уайтхедом, отже, є разюче неісторичною, а відзначається умоглядністю, жагою до ризикованих  пригод (“авантюр”), прагнень до нового. Націоналістом є той, хто розуміє, що незмінне збереження досконалості неможливе
: “… енергія націй спрямовується вперед до нових пригод уяви, випереджаючи фізичні пригоди дослідження. Виникає світ мрії, з тим, щоб у відповідний момент дати поштовх до дії… Перш ніж вирушити в Америку, Колумб розмірковував про далекий Схід, про кулястість землі, про безмежний океан. Пригода рідко досягає задуманої мети. Колумб не доплив до Китаю. Але відкрив Америку… Цивілізація, яка позбавлена пригоди, приходить у повний занепад… Література  минулого також була пригодою. Есхіл, Софокл, Евріпід були сміливими новаторами у світі духу” (1), тими, яких Гай Юлій Цезар, характеризуючи галлів, називав аматорами rerum novarum, “нових речей”.
Читать дальше →

Дискордианизм — «принцип пятёрки»

А. Кулаков указывает, что в  Системе Постмодерна и обезличивания человека в чащах сетей (социальных, информационных, экономических, культурных), в ситуации «биполярной оппозиции между Сетью и Я» (М. Кастельс), важным вопросом для человека стала необходимость в идентичности, желание самоидентифицироваться с помощью определенных ценностей или признаков. Как правило в этом «абсолютном противостоянии» человек руководствуется опорой на традиционные ценности (религия, нация, природа), но сразу же оказывается в опасности быть порабощенным фундаменталистскими движениями, раскалывающих общество по принципу «мы — они».

Якобы спасение в этой ситуации — в «позитивном проекте консолидации» Читать дальше →

Третья Хазария под инверсионным взрывом

Вследствии своей инициатической истории Украина приобрела именно статус консорции («нации») со своей «богиней-покровительницей»: Майдан (иранское «круг») как Новый Акрополь («полис» — «город», «держава», «территория», «акро» —  не только «верхний», но и «крайний»), а её богиня — Афина Демократия, то есть «соучастие народа в своей собственной судьбе» (А. Мюллер ван дер Брук[1], “res publica omnium bonorum” («общее дело всех честных»). Читать дальше →