Марія Воробець: Там, де ти є

 З периферії сприйняття розділеного світу
Свідомість бавиться моментами буття.
В розділенні понять про світ людей, лиш діти
Не розділяють мить, бо є самим життям.
Дитя живе тепер, не знаючи про завтра,
Не судячи як там вчорашній день.
Поняття меркнуть в просторі азарту
Займати погляд жвавістю пісень.
Пісень про бджілку, синю хмару в небі,
Про спокій сонця, радість джерела,
Про тиху суєту усіх, кому щось треба,
Ясність польоту сизого орла.
Чи бачиш ти як легко плачуть діти?
І як сміються, радість підійма?
Дитячий сміх летить як літній вітер,
Дзвенить дзвіночком в легкості буття.
Дитяче розуміння витіка із серця,
Не знаючи де інший витік сприйняття,
Та батьківська порада вводить в круговерті
Людської міри, в складності буття.
Що бачиш ти – там твоє розуміння,
Країна проживання, твій потенціал. Читать дальше →

Поетичні переклади

ЛІКОСТОМОНОВІ ОДИ (зі старогрецької)

Ім’я цього давньогрецького поета — Тімн Лікостомон — відоме, як правило, історикам античної літератури. Він належав до кола афінських послідовників римських поетів — неотериків. Його твори не входили в радянські часи до хрестоматійних видань з тієї причини, що важкий шлях служіння музі поезії вивів Лікостомона в кінці буремного життя на дорогу в християнський скит. Звісно, як кожен неофіт, він прийняв Об’явлення з усім максималізмом новонаверненого і тому облишив писати оди, що, мов дзеркало, відбили намагання пошуку ним Істини. Вважається, що древність — то засушені квіти, яким годі повернути колишні барви й духмяність. Та все ж кожне покоління осмислює досвід попередників.

ДО ДРУГА

Сніг на узгір’ї ясний лагідно землю накрив.
Втішся, прочанине, тут шляху для тебе нема.
Кригою вкрито струмки, холод торкається віч,
Спить хижий звір у норі — доля така на землі.

Але шукає мудрець шляху уперто у вись,
Сповідь несе він богам свого життя на душі.
Тішаться з того жерці, — все їм відомо про те,
Тут ось цей, сивий, знайде білу від спокою смерть.
Читать дальше →