Олег Гуцуляк: Жить в мире Каприки: Философия неоаватаризма

Нынешняя господствующая Система осознает, что жесткий авторитаризм «не срабатывает» в современную эпоху, где первую скрипку играет индивидуальный акт самоопределения. В отличие от древнего племени или клана как жёстко структурированного образования с контролированным членством, ныне существуют новые группы, функционирующие исключительно по причине индивидуальных решений, а стоит индивидам передумать или потерять свой первоначальный энтузиазм и решительность, — и такое сообщество исчезает.

Исходя из этого, по мнению Системы, обеспечить более успешное исполнение их программы господства над массой потребителей может метод «нюансированной демиургии», который удачно описал русский традиционалист диакон Андрей Кураев. Этот метод существует в нарративных текстах типа жанра «фентези» или «детектива» — казалось бы нереальные, миры «фентези» впитываются в реальность и изменяют её. Происходит своеобразная «экспансия ирреального». Человек ещё не согласился с новым измерением, но ему предлагают мыслить в определенных понятиях — и, в конце концов, мир «Матрицы», «Космических войн», «Звёздного Крейсера Галактика», «Сейлормун», «Властелина колец» или «Игр престолов» становится реальным миром, его «жизненные ценности» врастают в образы бытия, делают его реальным для других, вступают в космогоническую борьбу с инерцией явственного бытия. И именно искусство способно создать альтернативную реальность и дать возможность ей просочится из мира ирреального в мир явственный («демиургическая нюансированная наррация» по типу борхесовского «Тлён-Укбар»).

Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Метафізика Традиції

 Метафізика в найбільш повному і найбільш всеохопоному розумінні цього слова є абсолютне, неминаюче бачення всіх аспектів реальності з позицій Істинного Першоначала, Першопринципу. «Метафізичними» у суворому розуміні можна назвати тільки ті рівні, котрі розташовані за межею Фізики, а фізика (грецьке «фюсіс») позначало Природу (Natura), тобто галузі Буття, які піддаються закону Народження і Смерті, тобто сфери Становлення. Сам термін «метафізика» вже несе у собі певний негативний сенс, бо в ньому акцентується не сфера реальності сама по собі, у своїй позитивній, стверджувальній якості, а подолання і навіть заперечення сфери, яку називають «фізикою». Отже, термін «метафізика» вказує на ті сфери, котрі досконалим чином переважають галузь всього Становлення, всієї Природи.

Інший термін, який тісним чином повязаний із «метафізикою», — це «трансцендентне», у перекладі з латині «за-межеве», «те, яке переходить межу».
Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Религия дурмана: великая тайна хаомы — сомы — сумаха

Инвариантом «потери рая» человечеством есть «потеря визионерских способностей, существовавших у древних», которые можно иногда приобрести с помощью определенного зелья – «дурмана»[1].

Например, легенда племени зуни рассказывает, что когда-то, очень-очень давно, мальчик по имени Aнеглакья и его сестра Анеглакьяцица жили глубоко под Землей. Каждый день, выбиваясь из сил, они выбирались на поверхность и долго путешествовали, исследуя землю, осторожно наблюдая, и слушая все и вся, с чем сталкивались на своём пути. После возвращения они рассказывали матери всё, что видели. Однако, как-то, близнецы – сыновья Бога Солнца, стали подозрительными к ним, и задумались над тем, что делать с этой любознательной парочкой. Aнеглакья и его сестра были как раз на одной из таких прогулок, когда натолкнулись на сыновей Бога Солнца. Невзначай близнецы спросили их о самочувствие:
«Мы очень счастливы», – ответили те, и Aнеглакья рассказал близнецам, как они с сестрой смогли заставить людей спать и видеть вещие сны или «видеть» потерянные вещи. Как только близнецы выслушали их, сыновья решили, что те, определенно, знают слишком много, и что они должны положить конец незаконной деятельности Анеглакьяцицы и Анеглакье. В тот же день, сыновья Солнца заставили брата и сестру навсегда исчезнуть глубоко под Землёй. Но вскоре они увидели, как из под земли, как раз в том самом месте, где эти двое исчезли, вырываются два, удивительной красоты, цветка. Это были те самые цветы, что брат и сестра клали на головы людей, дабы дать им видения во сне. В их честь и память Боги назвали цветок Aнеглакья и развеяли их детей по всей Земле –позволив «видеть» многим людям. Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Нація як консорція Афіни Демократії: до питання про середземноморську українську ідентичність

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертування) українського національного духу порятунком може стати, як на нас, наприклад, «болгарський феномен», коли, натужно відкараскуючись від свого потурнацтва [1], цей південнослов’янський народ стрімко увірвався, проте, не у «словянофільський» світ (з абсолютною домінацією російської культури), а у «франкофонний»(при тому, що і закликали на царський престол «варяга» — представника германської династії, а не російської).

Можливо, українцям, в цьому сенсі, усвідомлюючи свою європейськуідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», слід, проте, не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу)?
Для Середземноморського світу є вимушеним співіснування різних культур, а отже, і виключенна будь-яка уніфікація, — це не просто modus vivendi, а світовідчуття.
Саме Середземномор’я перше створило дійсно демократичне співтовариство етносів «від Кордови до Києва» (Готфрід Бенн). Пізніше, щоправда, в цей світ була занесена «уніфікаційна» інфекція, наслідком чого й постав пізньокласичний імперський Рим (і його нащадки-покручі — Другий і Третій Рим).
Проте в своїй «здоровій» основі Рим Середземноморський, велич якого оспівували Віргілій («Четверта еклога»), Данте і Петрарка («Африка»), — в тому, що він поєднав європейську, африканську і азіатську кров, плекаючи в народних душах цього регіону спогад про заповітний «Золотий вік» Урана-Сатурна, в якому був повною мірою дієвим духовно-герметичний принцип блаженного життя «внизу (на землі), як на верху (на небі)». Саме великі європейці Гете, Гельдерлін, Ніцше і Камю заразили людство своєю тугою за «середземноморським небом», що невіддільне від землі (телурократія) і моря (таласократія), але що стоїть вище них (уранократія) і, тому, неділиме.
А отже, доступне для всіх, хто так чи інакше причетний до цього зачаровуючого дух і душу культурного світу. Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Чому вірші?

Вважається, що досі популярність серед українства поезії (з виконанням нею комунікаційної та естетичної функцій, а також з претензією на реалізацію «триєдності свободи» – свободи творчості, свободи особистості і свободи народу) означає відсутність «релігії вищого чину», вказує на те, що поезія – лише її сурогат, або, якщо хочете, нижча, «матріархальна» форма релігії (пригадаймо слова Г. Гердера: «… Поезія була материнською мовою людського роду»). Тобто український етнос досі залишається у полоні інфантилізму, а спроба Івана Драча запропонувати «Закон про українську поезію» за своєю суттю виявляється атакою аборигенів з мотикою на колонізаторські мортири.

Щоправда, є ще одна нація в світі, яка звеличила поезію в канон – «… культ поезії в Китаї завжди далеко переважає звичайне для інших націй читацьке смакування і любування: читати обожнюваного поета із запаленим запашним ладаном і потім повільно його переписувати багато разів …, а головне, вчити його напам’ять у безмежній кількості – явище найзвичайнісіньке і скоріш правило, ніж виняток» [1].

Саме поезія, як вказував Т.С. Еліот, втілює функцію «нового витлумачення вже знайомого досвіду», «новим (пере-) прочитанням» збагачувати духовний світ і витончувати здатність сприйняття довколишнього [2]. Поезія є істинне, досконале знання, виговорювання головних смислів буття, вона зберігає ці головні смисли і захищає їх у всій їхній первісності. І якщо М. Хайдеггер, доказуючи це, опирається на досвід Г. Гельдерліна, Р.-М. Рільке і Г. Тракля, то у нас є цілий всесвіт осягнення суті реальності в поетичному слові – Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Микола Зеров, Євген Маланюк, Олег Ольжич, Василь Стус і тисяч інших подвижників поетичного слова. «… Якщо читати всю національну поезію як єдину книгу [виділено нами, – О.Г.], то в ній можна виокремити стійкі мотиви, которі … належать поетичній свідомості всього народу, характеризуют його цілісне сприйняття»
Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Изначальный архетип Украины и России

Понятие «Православие» (греч. «Ортодоксия») генетически связано с ведическим Рта-Дакша, авестийским Артха-Дасена (эквивалент др.-рус. Ряд-Десница), то есть направлением «вправо» (против часовой стрелки), движением солнца с востока на запад («посолонь»; попытка И. Кунцевича ввести крестные шествия «осолонь» вылилась в православный резистанс XV-XVI вв.). Это — путь Традиции внуков Солнца-Дажьбога на территории Украины, славянские корни названия которой (Ук- и Рай-) тождественны санскритским корням самоназвания Индии Бхарата — «воспитанная», «культурная», «традиция». Путь Традиции на земле Традиции порождает у идущего им чувство убежденности у достижении желаемого результата, мобилизирует эмоционально-психологический эффект, вызванный выполнением ритуала «по Солнцу», впервые введенного небесным Богом-Предком (повторение пути первопредка-тотема), а именно — воссоздание естественной субстанции без установки на её изменение. А современное жалкое состояние человечества (смертность, «испорченность», «железный век», «кали-юга») воспринимается как логическое следствие прошлого, игнорирование этого пути, и, соответственно, как новая возможность исправится, преодолеть «ностальгию за идеалом», за Эдемом, «золотым веком».
Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Хельги Сакхофф: Преданная Американская Революция: от классического республиканизма – к извращенному

1.

Классический республиканизм представляет собой учение о политической природе человека и о том обществе, которое возникнув в Древней Греции, затем переместилось в Рим, потом в Италию эпохи Возрождения, потом в Англию XVIII века и, наконец, в Америку.
 Классический республиканизм в Европе представляют Аристотель Стагирит, Марк Туллий Цицерон, барон Шарль-Поль де Монтескье, Джеймс Харрингтон (Гаррингтон) и др.

Аристотель истолковывает понимание «добродетели» (arete) собственно как «моральную добродетель» (ethike) – действие по принципу «золотой середины»: быть благородным (т.е.  равно далеким и от скупости, и от расточительности) и остроумным (т.е. равно далеким от глупой невоспитанности и от фиглярства). Познание моральной добродетели требует  практического дружелюбия и гражданственности, т.е. участия в общественной жизни. Это. в свою очередь, требует экономически независимых граждан, чтобы их политическая активность имела своей целью общее благо, а не частные экономические интересы.

Римская концепция добродетели, изложенная Цицероном, несколько отличается от греческой.
Цицерон, обеспокоенный упадком и тиранией, стремится вернуть Рим к его ранним республиканским добродетелям милитаристского характера – самопожертвованию, чувству чести, силе духа и бережливости.

Эти же «гражданские добродетели» как средство возрождения Римской империи возвышает в своих «Рассуждениях» Никколо Макиавелли (1469-1527), член Совета Флорентийской республики. Но он не воспринимает платоновских высших добродетелей правителей-философов – «мудрости и добра» и аристотелевской «моральной добродетели» превосходного человека, требующей дружбы, гражданственности и участия в достижении общего блага.
Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Лицарі святого Бьолля, або «Мандрований град» в сучасному українському літературному процесі

“Патріарх Бу-Ба-Бу” Юрій Андрухович пропонує всім українцям (“ще не добитим”)   відкриття «лицарської Слави» своєї країни, слави “мандрованого лицаря-філософа”, “визволителя Панни” (архетип “Персей”) [1]. Цим він повторює західноєвропейського патріарха літератури Генріха Бьолля  (“Очима паяца”, 1963 р.), який не знаходить для свого “лицаря-принца” іншого шляху, крім карнавально-циркового (знаменно, що один із перших романів Бьолля “Потяг прибув вчасно” початково мав назву “Від Львова до Чернівець”). Надалі романи Юрія Андруховича “Рекреації” та “Перверзія” явно перегукуються з такими романами Бьолля “Чим закінчилося одне відрядження” та “Груповий портрет з дамою”.

Не слід перейматися тим, що ідея “лицаря-визволителя Панни” є смішною та споріднена із замилуванням Дон Кіхота лицарською славою раннього Середньовіччя. Не забуваймо, що якщо на крайньому Заході Європи  лицар серця Дульцінеї втілював незалежне існування на “окраїні” суспільства та звільняв каторжників, то на крайньому Сході Європи  лицар Святої Покрови здійснював той же “момент” буття – жив на “окраїні”, звільняв каторжників із турецьких галер… Але якщо ідальго Алонсо Кіхано – герой-меланхолік, то гетьман (генеральний капітан) християнської міліції Сагайдачний – герой-холерик, Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Украина как проблема мобилизации жизненно-волевых принципов национальной культуры

В своё время британский философ А.Н. Уайтхед констатировал, что нация может исчерпать потенции определенной формы цивилизации (например, на начало ХIХ в. украинская нация «исчерпала» «византийскую» форму; в XVII-XVIII вв. параллельно с «византийской» происходило становление «барокково-метафизический» формы, затем насильственно прерваной, но успевшей «оплодотворить» П. Величковского и Ф. Достоевского), но не исчерпать своих творческих сил [1]. Энергия наций устремлена вперед к новым приключениям воображения. Всегда возникает мир мечты, дающий затем толчок к действию. Вначале, Колумб размышлял о шарообразности Земли, безграничном океане и грезил Востоком. Приключения редко достигают цели. Но не доплыв к Индии, он открыл Америку [Уайтхед А.Н. Избранные работы по философии / Перев. с англ. Общ. ред. и вступ. Ст. М.А. Кисселя. – М.: Прогресс, 1990. – С. 685].

Как видим, например, российская нация определенно стоит перед выбором нескольких «новых-старых» форм неоевразийской (метафизической) и импер-либеральной (рационалистической), «вновь перепрочитывая», казалось бы, уже перевернутые иными цивилизациями страницы. И если уж и не построят свою Империю, то свою Америку найдут (хотя и остается их плавание каботажным, вдоль берега Евразии, то есть нестрашного и традиционного)…

Что касается Украины, то «… Национальную идею, — пишет О. Тимошенко, — … нужно искать на уровне культуры. Она «разлита» в культуре и собой являет её жизненную систему» [Тимошенко О.М. Національна ідея як філософсько – культурна передумова духовного відродження України // Філософська думка. – Київ, 1999. 0– Ч.1-2. – С.102].
Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Книга як ідеал культури та її втілення: від традиції до постмодернізму (лекція)

В історії людства існують явища, значення яких важко переоцінити. Вони належать не якомусь обмеженому відрізку часу, а з дня свого існування приречені на вічність. До таких явищ суспільної свідомості належить Книга.
Чудом, гідним пошанування та любові, вважали Книгу багато прославлених представників людства. Найбільші генії присвятили їй немало теплих і звеличуючих слів.
Це було не просто – створити Книгу! Ми називаємо її великим винаходом, та, на жаль, назвати винахідника не можем. Бо першовідкривач – все людство. І точної дати нам теж не відомо. Книга вдосконалювалася протягом всієї історії людства, це безперервний процес, і він продовжується досі.
«Історія людського розуму складається з двох вузлових моментів, – говорив станній «літописець Русі», прославлений історик Микола Карамзін (1766-1826), – це винайдення письма і типографії; всі інші були тільки їх наслідком. Читання і письмо відкривають людині новий світ, – особливо в наш час, за грандіозних успіхів розуму» [Цит. по: Лихтенштей, 1984].
Ці слова були сказані 300 років тому, але вони вірні й сьогодні. Бо життя змінюється, а книга,  теж змінюючи розміри, матеріали, зовнішній вигляд, – у самій своїй сутності, – залишається тією ж самою. Організоване і впорядковане зібрання букв несе певний заряд інформації. Спресована і упакована людська думка доступна кожному, хто хоче познайомитися з нею. Для цього треба тільки вміти читати і знати закони, які об’єднюють усне слово і закріплюють його у письмо, яке доступне візуальному сприйняттю. Дуже довго в історії людства письмо залишалося строго локальним, записана думка була прив’язана до місця свого виникнення. Вона  залишалася там, де її вперше зафіксували – на стінах печер (найдревніші – на території Австралії, 40 тисяч років), на гранітному обеліскові (Стародавній Єгипет), на колонах, що підтримували склепіння храмів (Стародавній Шумер).
І тільки з винаходом зручного і легкого матеріалу для нанесення письма людська думка стала рухомою. Першим таким матеріалом був папірус, на зміну якому прийшли пергамент і папір, а в наші часи – різні синтетичні матеріали. Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page