Обряд «священной весны», готская Сикамбрия, карпатские гуцулы и нартский Кавказ (мифо-эпические параллели)

Легендарное бегство Энея с горящей Трои — это осуществление обряда «священной весны» (ver sacrum) в честь богини Афродиты Урании, когда из этноса выделялось юношество, которое на правах отдельного этноса (клана) двигалось на колонизацию новых земель.Именно так, по Геродоту [1], скифы отделили («у-краяли») от себя молодых скифов, которые в плавнях Меотиды (Азовского моря) нашли племя амазонок, прибывших из Малой Мидии (Атропатены) к Танаису-Дону, и в браке с ними создали новый народ — сармат (др.-иран. saoromant «опоясаный мечом»), славой и происхождением от которых гордился в своих универсалах самодержец Руси, генеральный капитан (гетман) христианской милиции Запорожья  Зеновий (Богдан) Хмельницкий. Сарматские всадники (аланы) дошли к крайнему Западу, переправились в Ирландию («племена богини Дану») и через Гибралтар. Они стали родоначальниками европейского рыцарства с его культом Грааля, которому прислуживают воинственные девы. Сарматки славились среди современников своей воинственностью и верховой ездой на  ряду с мужчинами.

Однако наиболее интересным является еще одна этногенетическая легенда. Готский историк Иордан в своих «Деяниях готов» сообщает, что готы изгнали из своей среды воинственных женщин-ведьм (haliurunnae) и те, выйдя из болот Меотиды в леса (Цезарий Гейстербахский указывает, что изгнанные ведьмы блуждали именно в лесах), от «лесных духов» (quos Faunos Ficarios vocant) родили народ гуннов [2].
Таким образом, приазовские амазонки Геродота, родившие от молодых скифов сармат, — это готки-ведьмы Иордана, пришедшие в Приазовье с берегов Балтики. А Адам Бременский сохранил предание о  том, что живущие на берегу Балтийского моря амазонки рождают детей от чудовищ с собачьими головами – «кинокефалов» [3].  Так на Солийской карте («Карте Генриха Майнцского») конца ХІІ – нач. XIII вв., где река Танаис-Дон непосредственно соединяет северный океан с Черным морем, кинокефалы помещены в Северном Причерноморье («Здесь живут мерзкие люди Грифа, кинокефалы»). Эбстфорская карта помещает их согласно более старой традиции в Индии и песьеглавец вооружен луком и стрелой, рядом значится легенда: «… Кинокефалы зовутся так, потому что у них песьи головы и личина; одеждой им служат звериные шкуры, а голос их — собачий лай».   Херефордская карта следует обеим традициям и помещает кинокефалов и в Индии, и в Причерноморье возле Меотийского озера (Азовское море). В русской традиции известен Полкан – былинный богатырь, обладающий песьей головой (враг / побратим Бовы-Королевича). Читать дальше →

Арійська зоря Ярослава Ороса

(Орос Ярослав. Чотирикутна зірка: Арійські притчі. – К. : МСП «Козаки», 1995. – 328 с.)

… із кумедних валунів обізвався дикий пращур. Іван Андрусяк

У сьогочасній українській літературі постало таке цікаве явище, як метаархеологічний твір (роман, повість, есей, вірш). Він пов’язаний не стільки з темою археології як такої або вивчення викопного минулого, але є спробою розкодування систем традиційних символів етносу, внаслідок чого прояснюється: людина є рівноправною частинкою Всесвіту і здатна звеличитися до першооснов світу, уподібнитися йому.

Одним із цікавих метаархеологічних творів є роман закарпатського журналіста Ярослава Ороса «Чотирикутна зірка». Автор – чільний репрезентант українського національного комплексу «гієрогамії» – «прагнення до священного шлюбу», жадання узаконитися у якійсь системі «відпочаткових Знаків» Буття. Проявом цього «комплексу» є пошук українськості у найрізноманітніших традиціях: тризубах загиблої Атлантиди, чубах-оселедцях на головах воїнів з фресок єгипетських пірамід, у ідіомах санскриту чи «арійських» символах українських вишивок, «буддійський» позах козакак Мамая тощо.
Читать дальше →

Білі угри та Угорські гори

Досі вважалося, що називалися Карпати на Русі «Угорськими горами«. Це дивно, адже угри лише в літописну епоху примандрували у європейську Паннонію (теперішня Угорщина), а Карпати були заселені ще праслов’янами. Якось тоді Карпати називалися ж?

Угорець Йожеф Перені у праці «Угри у «Повісті временних літ» (зб. «Летописи и хроники: Сб. ст. 1973. — М., 1974. — С. 92 — 102) звернув увагу на те, що словом «угри» називалося спершу не теперішня угорська мовна група, а якийсь інший етнічний масив. Сучасні угри (самоназва «мадяри») у літописах русичів називаються «угри чернии мимо Киев послЬеже при ОлзЬ«, а той «інший» народ — «угри бЬлии, и наслЬдиша землю словЬнську» («Повесть временных лет: Ч.1. — М.-Л., 1950. — С.14).

Йожеф Перені встановив, що руський літописець, який не добре знав грецьку мову, користувався ромейськими (візантійськими) джерелами, перекладеними на старослов’янську мову, де і зустрів слово «угри», яке перекладач залишив без перекладу — як власне грецьке «визначення» певного етносу.
Читать дальше →

Опришки — рекетири Карпат

З довгої та складної історії опришківства Українських Карпат найбільше зацікавлення викликає його початковий, давній етап, коли, на думку першого історіографа цього руху Юліана Целевича, опришок виступав як виходець патріархально-сусідської общини для протистояння процесові перетворення бувших напівзалежних, переважно молодших общинників у різноманітні категорії феодально-комітатного населення.

Опришками називали людей, які не бажали жити у племені (общині) та підпорядковуватися його законам, в тому числі підлягати родово-феодальній державі. Слово «опришок» носило тоді принизливий відтінок, щось аналогічне до «бандит, волоцюга». Коли юнак полишав родичів та йшов у опришки, його оплакували як загиблого:

Та й заплаче отець, мати, дівчина за нами.
Читать дальше →

Міфологічні істоти у світогляді гуцулів

Фольклор несе у своїй основі ознаки архаїки, субстратності попередніх епох протягом тисячоліть. Тому виникають труднощі щодо вияснення глибинного коріння міфологічної свідомості. Сучасна етнологія базується на подоланні постулатів теорії запозичень та впливів, впроваджуючи принцип іманентного дослідження фольклору.

Фольклор містить у собі, хоча й уривками, деякі відгуки того мовного середовища, в умовах якого формувався зміст «світогляду та світовідчування розради» (міфології). Тут, за висловом відомого етнолога В. Бер — Петрова — Домонтовича, фольклористика і лінгвістика змикаються. За допомогою етимологічного аналізу отримується можливість вияснення генетичного минулого фольклорних явищ.

Спроби етимологізувати назви персонажів гуцульської міфології здійснювалися неодноразово, але переважно аматорськи (С. Пушик, М. Влад, І. Андрусяк, С. Плачинда, Я. Ярош, Л. Кліщ). Також у двотомному виданні «Мифы народов мира» будь-які згадки про східнокарпатські міфологічні персонажі взагалі відсутні.

Нижче наводимо ономастику гуцульських божеств, намагаючись, де можливо, розглянути приховані за нею язичницькі реалії.
Читать дальше →

Аркан — гуцульський танець ініціації

Танець «Аркан» є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком . Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець «Аркан» виконали витязі, які зійшли з гір.

Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus «прихований, таємний, мовчазний» і походить від індоєвропейського кореня *arta- . Знаний український археолог Ю. Шилов виявив, що саме цей корінь слова наявний у назві держави трипільців-пелазгів Аратта, передання про яку зберегли як іранці, вважаючи Арту ідеальною прабатьківщиною та «найвищим світоглядом«, а загалом — золотим віком людства, так і слов’яни, які називали свою державу Артанія чи Оратанія (центр — місто Оратів на Поділлі) поряд з Куявією (Київщина) та Славією (Переяслав).

Візантійці та араби свідчили, що у таємничій Оратанії слов’яни вбивали чужинців, щоб ті не довідалися про технологію виготовлення особливих магічних «соломонових» мечів. Це ідентично тому, що розповідали античні греки про жорстоких таврів
Читать дальше →

Гуцули — нащадки етрусків?

Прямими нащадками етрусків у античну епоху вважалися горяни Альп, яких історія знає під іменем «рети» (raeti). Вони, як зазначає римський історик Тіт Лівій, «… під впливом оточуючої природи здичавіли до такої міри, що … не зберегли від старих звичаїв нічого, крім мови, але навіть мову вони не зуміли зберегти без перекручень«. Від етноніму рети чи ретії походить назва території, на якій вони мешкали — Реція. Це — теперішні південна Баварія, східна Швейцарія та Тіроль. Її в 15-му р. до хр.е. окупував Рим (Таціт, «Аннали», 11, 17; «Історія», 1,63; 111, 53; У, 25). Тут досі мешкають їх нащадки — рето-романці.

У чеській мові, носії якої є безпосередніми сусідами колишньої Реції, наявне слово ret «губа», «дзьоб», що споріднене з давньоукраїнським словом рътъ «гостряк», а також зі словенським rt, rta «гостряк, вершина», rtina «гірська вершина», сербо-хорватським рт «гірська вершина», rtanj «вершина», болгарським рът «горб, підвищення». Ці та інші приклади можемо зустріти у статті Л. В. Куркіної «Назви гірського рельєфу (на матеріалі південнослов»янських мов)» у збірнику «Этимология. 1977» ( М.: Наука, 1979, с. 53 — 55).
Читать дальше →

Гуцулы — сарматского рода

Происхождение.
Название «гуцулы» происходит от осетинского (сарматского) «гыццыл» — «малый, младший», и зафиксировано письменными источниками как «гыццыл чизг/языг» — название части языгов — сарматского племени Прикарпатья и Галиции первых веков н. э., которые остались вместе с готами-грейтунгами («малыми готами», по Иордану) и гепидами в Галиции и не приняли участие в походе сармат-алан в Европу.

В VI—VIII вв. языго-готы вошли в раннеславянское государственное образование, известное как «белые хорваты», но после отхода большинства славян этого союза на юг, на Балканы, языго-готы вошли в симбиоз с соседними пастушескими валашскими племенами, противостоя аварской и венгерской экспансиям.

В Х—XI вв. гуцулы значительно ассимилировали кочевое племя печенегов, которые были изгнаны сюда со Степи половцами (куманами), и центром которых был ныне гуцульский город Печенижин.

В 1919 г. существовала независимая Гуцульская республика. Читать дальше →