Україна Середземноморська (Ucraina Mediterranean, Ουκρανία Μεσογείου)

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертуванні) національного духу українцям, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», варто б не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу).
Русь-Україна від Дунаю до Кавказу завжди була морською («талассократичною»), на відміну від суходільної Московії, в якій «чудь начудила да меря намерила». Україна – традиційна морська і річкова держава. Ми любимо воду, водяну гладь і водяні простори.
«… Норманська теорія зображує початок Русі як становлення типової талассократичної цивілізації. З шляхом з варяг у греки головною водяною артерією. Наші предки були не тільки гіпержорстокими воїнами на кораблях, але й дуже жвавими торгашами, які захопили ринки Багдаду та Константинополя. Зовсім як так нелюбимі зависливими московитами англосакси» [Рахно К. ].
І предок Русі – скіфський бог моря, човнів і коней Геракл-Тагімасад. Тобто Ярослав-Дажьбог. Він же – святий Юрій, Урай-воротар (у волинських веснянках), він же – арійський бог Індра («Ядро»), переможець Врітри («Воротаря»):  «… Ріки говорять: русло вирив нам Індра, він, що має в руці блискавицю; він забрав, убив Врітру, який затримав води. Могутністю та силою вбив Врітру, ти випустив ріки, що їх проковтнув дракон. Індра вбив того, що затримував ріки, Врітру». Від Індри понесли у своєму череві звільнені ним ріки-корови священний плід, який позначався певною геометричною фігурою — ромбом, трикутником, мальтійським хрестом, свастикою тощо. Читать дальше →

Арійська зоря Ярослава Ороса

(Орос Ярослав. Чотирикутна зірка: Арійські притчі. – К. : МСП «Козаки», 1995. – 328 с.)

… із кумедних валунів обізвався дикий пращур. Іван Андрусяк

У сьогочасній українській літературі постало таке цікаве явище, як метаархеологічний твір (роман, повість, есей, вірш). Він пов’язаний не стільки з темою археології як такої або вивчення викопного минулого, але є спробою розкодування систем традиційних символів етносу, внаслідок чого прояснюється: людина є рівноправною частинкою Всесвіту і здатна звеличитися до першооснов світу, уподібнитися йому.

Одним із цікавих метаархеологічних творів є роман закарпатського журналіста Ярослава Ороса «Чотирикутна зірка». Автор – чільний репрезентант українського національного комплексу «гієрогамії» – «прагнення до священного шлюбу», жадання узаконитися у якійсь системі «відпочаткових Знаків» Буття. Проявом цього «комплексу» є пошук українськості у найрізноманітніших традиціях: тризубах загиблої Атлантиди, чубах-оселедцях на головах воїнів з фресок єгипетських пірамід, у ідіомах санскриту чи «арійських» символах українських вишивок, «буддійський» позах козакак Мамая тощо.
Читать дальше →