Олег Гуцуляк: Пізнати себе

CnpdA0cuCUkНе згоден, що “пізнати себе» — це означає «пізнати свою нематеріальну, духовну сутність».

Пізнання себе — це, власне, враховування і матеріального, і духовного в людині, і відмова від ігнорування одного заради іншого. Людина є істотою двох світів! Вона — особливий рід сущого, який, як місток, перекинутий між двома іншими родами сущого — Богом (Духом) і природою. Людина — це відкрите питання, відкрита система, а не закрита посудина з однозначним визначенням. Людина, як говорив Піко делла Мірандола, — це такий собі вищий хамелеон, але, на відміну від нижчого хамелеона, який лише імітує той світ, в який потрапив, людина відкривається світові, в який потраплає, своєю повною довірою, свободою, гідністю.

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Генеалогія королів Граалю і царства пресвітера Іоанна

tumblr_nb4drtwce31r0cjubo1_1280Власне діва–охоронниця чаші Святий Грааль (латин. sang real “істинна кров (Ісуса)” > sangreal > Saint graal / sankgreal) є Репанс де Шуа (Шой; Repance de Schoye) – “Та, що не знає гніву”. В її імені Schoye відповідає німецькому звучанню французького joie “радість”. Як відомо, в католицькій традиції — це П’ять Радостей Діви Марії: Благовіщення, Різдво, Воскресіння, Вознесіння та Успіння; пор. з кличем Карла Великого “Монжой, Монт Жуа” – “Гора Радості”, аналог кличу “Слава!” (пор.: руна wunio є руною Честі, Радості в Битві ~ ст.-англ. wynn «радість», winnan «битва», gewynn «конфлікт»; її портрет, як на нас, — це і знаменита скульптура Діви з хрестом і чашею Св. Євхаристії із собору в Страсбурзі (бл. 1230 р.) та аналогічний малюнок з альбому Віллара де Оннекура.

Вона від брата Персеваля мавра “Лісоруба”–Фейрефіца (ст.-франц. vaire fiz – «пістрявий син») стала матір’ю “царя–священика” Іоанна:

Когда же в Индию прибыла.
Судьба ей сына подарила,
Его священником Иоанном звали.
Поздней то имя переняли
Все правившие там цари.
Мы знаем где истоки.

Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Де знаходилося царство пресвітера Іоанна

577109_375374409207034_863200888_nДумається, що у переказі про царство пресвітера Іоанна, по-перше, йдеться про царство, перебуваюче не стільки на Сході, в Азії, а за ісламським світом. А по-друге, про царство Давида–Іоанна повідомляють власне ті, хто перебував у полоні в Єгипті, звідки, як “цінний дар” потрапили до царя Давида–Іоанна, який їх звільнив та відіслав у Антіохію. За допомогою християнських полонених – благородного Бельваценсіса, його брата віконта Беллімона, Іоанна Арцейса, Одо Кастельона, Андре Еспуаса та кількох рицарів–тамплієрів та іоаннітів з “Дому німців” — єгипетський султан спробував досягти миру з Давидом–Іоанном [1]. Свідчення про прихід Іоанна пов’язані у джерелах із вищезгаданою боротьбою хрестоносців в 1218 – 1222 р. у північному Єгипті довкола приморського міста Дамієтти (Oliver, Historia Damiatina, cap. 33; Radulphus de Coggeshale, Chronicon Anglicanum; Chronica Alberici monachi trium fontium ad annum 1221).

Як відомо, власне за мусульманськими землями, але у глибинах Африки, за Єгиптом, у Нубії існували могутні християнські монофізитські держави – Нобатія (столиця Фарас), Мокурія (Стара Донгола), Алоа чи Алодія (Соба). Зокрема, в 745 р. нубійські християни вторглися під проводом царя Сірака у Єгипет для захисту Александрійського монофізитського патріарха та дійшли до самого Каїра, подолавши понад тисячі кілометрів долиною Нілу. Намісник Єгипту Абд ель-Мелек ібн Муса був змушений піддатися силі християн і випустити патріарха. Аж до ІХ ст. Нубія була могутньою, що арабам не вдавалося підкорити її, а цар Нубії вважався покровителем Александрії. Найпопулярнішим у нубійців був єпископ Пахорасу Іоанн, який помер у 1006 р. Всі наступні єпископи Нубії називали себе в офіційній титулатурі його учнями (пор.: “пресвітер Іоанн”, що дивно, не іменується патріархом чи єпископом). Саме у часі хрестових походів, коли європейці вважали, що їм назустріч, у спину ісламу, вдарить могутнє військо “пресвітера Іоанна”, у 1171 р. нубійська армія знову вторглася у Єгипет і захопила Асуан. Брат ворога хрестоносців курда Саладина (Салах-ад-Діна) за наказом арабського халіфа розгромив нубійську армію і вторгся у територію супротивника, та згодом араби змушені були на століття відмовитися від боротьби з Нубією. Тільки в 1323 р. панування християнських царів Нубії закінчилося, але царство Алоа протрималося до 1504 р. [2]

Саме в часі хрестових походів через вірменських (а вірменська Кілікія у східній Анатолії з її могутнім флотом на Середземномор’ї виступала союзником хрестоносців) та єгипетських купців–монофізитів, які виступали і в ролі дипломатів (зокрема, в пізніші часи теж саме вірмени були послами ефіопських царів до європейських монархів) ефіопські учні єпископа Іоанна і могли укласти угоду з християнським Заходом про спільну боротьбу з ворогом Сина Божого — ісламом. Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Царство пресвітера Іоанна

10536509_575428202579996_6515203160144961577_oЗ початком ери хрестових походів на Схід віра у містичне таємне царство очікувачів приходу Месії вибухає з новою силою. Про нього говорять як про царство пресвітера Іоанна [1]. Воно вважається заснованим послідовниками апостола Фоми, який проповідував серед парфян та в Індії [2] (інші дослідники, проте, вважають, що мова йде про несторіанського східносірійського проповідника Мар Фому чи Фому Кана на Малабарі, прототипа старця Варлаама, що примандрував у Індію, персонажа книги «Варлаам та Йоасаф» [3]). Перші свідчення ми зустрічаємо у хроніці Оттона Фрейзінгенського від 1145 р. Він передає слова сірійського єпископа з Габали про царя-священника Іоанна, царство якого розташоване за Персією, а всі піддані — християни. Ці дані Оттон повідомив папі Євгенію ІІІ на особливій аудієнції. В 1165 р. Альберік у своїй хроніці повторює дані Оттона. Папу Александра ІІІ цим таємничим царем – священником зацікавив лейб-медик Філіпп, який повернувся з Азії. Папа написав лист Іоанну (“Carrissimo in Christo filio Johanni, illustro et magnifico Indorum regi, sacerdoti sanctissimo”), з яким Філіпп і відбуває з Венеції. Сам себе, начебто, цей центральноазіатський правитель титулував як “Johannes presbyter, divina gracia Dominus dominacium omnium, quae sub coelo sunt ab ortu solis usque ad paradisum terrestrem” («Пресвітер Іоанн, Божою милістю Володар всіх володарів, котрі тільки є під небом від Сходу сонця до земного раю»).

З кінця ХІІ ст. у Європі поширився лист (multa admiratione plenas) пресвітера Іоанна до візантійського імператора Мануїла Комнина, де перший повідомляв про своє багате і могутнє царство, володіюче “трьома Індіями”, амазонками, брамінами і навіть десятьма колінами Ізраїлю, колись полонених Навуходоносором. Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Женщины и Будда

Классическая «Лотосовая сутра» приводит историю о превращениях 8-летней Драконовой девочки, легко постигшей учение Будды. Когда ретивые буддисты оспорили ее способность достичь состояния Будды, девочка вмиг обратилась в драгоценный камень, в 3000 раз драгоценней всех вещей на земле. Она поднесла этот камень Будде и сказала: «Скорость, с которой я превращусь в Будду, будет еще быстрее этой». После этих слов Драконовая девочка тут же превратилась в мужчину и удалилась на юг, в нирвану.

Эта версия с превращением получила новое выражение в более позднем учении Махаяны (Большой Колесницы), которое всячески поддерживает женщин в служении буддизму и говорит, что они могут стать Буддой, оставаясь в своих женских телах. В Вималакирти-нирдеса сутре, муж Сарипутра, вечно сомневающийся в способности женщин к превращению в Будду, обсуждает этот вопрос с небесной дивой Диваканья. В ходе спора Диваканья превращает себя в Сарипутру, а его — в себя, дав ему понять, что сводить все внимание к вопросам пола — ошибка. А смена внешности женщины на внешность мужчины — ошибка, основанная на другой ошибке, то есть, ошибка вдвойне.

Сам Будда говорил Асакья Будде о существовании в прошлом «огненной эры», когда все люди были только женщинами. Эти женщины поклонялись Будде, понимали «благородную истину», по которой жизнь — это страдание, и были способны достигнуть состояния Будды в своем женском обличье.

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Примордиальная традиция и Вечная Философия

Примордиализм (Primordialis -«Первоначальный») — философская историко-культурологическая и социальная доктрина, базирующаяся на учении представителей школы «философии (примордиального) традиционализма».

ИЗНАЧАЛЬНОЕ ЗНАНИЕ

Доктрину Примордиальной Традиции сформулировал французский философ и математик  Рене-Жан-Мари-Жозеф Генон (15.11.1883-7.1.1951), ученик философа-неотомиста Жака Маритена, автора фундаментального труда «Интегральный гуманизм» (другим известным его учеником и преданным другом был папа Павел VI),  и мистика-эзотерика Жерара Анкосса (Папюса). Рене Генон был одно время епископом Гностической церкви под именем Тау Палингениус, но в 1930 г. принявший ислам под именем Абдель-Вахид Йахья и уехавший в Каир (Египет), породнившись с представительницей рода Фатимидов.

В дальнейшем философия традиционализма Р. Генона получила  развитие в трудах его учеников, в т.ч. Фритйофа  Шюона (ум. 1998), Т. Буркхардта, М. Лингза (ум. 2005), Сейида Хусейна Насра, Клаудио Мутти, Анри Корбена и др. Движение объединяет в своих рядах значительное число востоковедов и специалистов по сравнительному религиоведению Европы, Америки и мусульманских стран (О. Бакар, Р.-Ш. Каземи, Ж.-Л. Мишон, У. Стоддарт, В. Читтик, П. Лори, С. Мурата и т.д.). Фактически, ему принадлежит целая серия издательств, специализирующихся на выпуске востоковедческой и религиоведческой литературы, а также академических изданиий классических трудов традициналистской мысли («Fons Vitae», «Islamic Texts Society», «Sophia Perennis», «World Wisdom», «Sophia: Джавидан Херад» (перс. «Вечная мудрость»)).
Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Поетичні переклади

ЛІКОСТОМОНОВІ ОДИ (зі старогрецької)

Ім’я цього давньогрецького поета — Тімн Лікостомон — відоме, як правило, історикам античної літератури. Він належав до кола афінських послідовників римських поетів — неотериків. Його твори не входили в радянські часи до хрестоматійних видань з тієї причини, що важкий шлях служіння музі поезії вивів Лікостомона в кінці буремного життя на дорогу в християнський скит. Звісно, як кожен неофіт, він прийняв Об’явлення з усім максималізмом новонаверненого і тому облишив писати оди, що, мов дзеркало, відбили намагання пошуку ним Істини. Вважається, що древність — то засушені квіти, яким годі повернути колишні барви й духмяність. Та все ж кожне покоління осмислює досвід попередників.

ДО ДРУГА

Сніг на узгір’ї ясний лагідно землю накрив.
Втішся, прочанине, тут шляху для тебе нема.
Кригою вкрито струмки, холод торкається віч,
Спить хижий звір у норі — доля така на землі.

Але шукає мудрець шляху уперто у вись,
Сповідь несе він богам свого життя на душі.
Тішаться з того жерці, — все їм відомо про те,
Тут ось цей, сивий, знайде білу від спокою смерть.
Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Метафізика Традиції

 Метафізика в найбільш повному і найбільш всеохопоному розумінні цього слова є абсолютне, неминаюче бачення всіх аспектів реальності з позицій Істинного Першоначала, Першопринципу. «Метафізичними» у суворому розуміні можна назвати тільки ті рівні, котрі розташовані за межею Фізики, а фізика (грецьке «фюсіс») позначало Природу (Natura), тобто галузі Буття, які піддаються закону Народження і Смерті, тобто сфери Становлення. Сам термін «метафізика» вже несе у собі певний негативний сенс, бо в ньому акцентується не сфера реальності сама по собі, у своїй позитивній, стверджувальній якості, а подолання і навіть заперечення сфери, яку називають «фізикою». Отже, термін «метафізика» вказує на ті сфери, котрі досконалим чином переважають галузь всього Становлення, всієї Природи.

Інший термін, який тісним чином повязаний із «метафізикою», — це «трансцендентне», у перекладі з латині «за-межеве», «те, яке переходить межу».
Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Религия дурмана: великая тайна хаомы — сомы — сумаха

Инвариантом «потери рая» человечеством есть «потеря визионерских способностей, существовавших у древних», которые можно иногда приобрести с помощью определенного зелья – «дурмана»[1].

Например, легенда племени зуни рассказывает, что когда-то, очень-очень давно, мальчик по имени Aнеглакья и его сестра Анеглакьяцица жили глубоко под Землей. Каждый день, выбиваясь из сил, они выбирались на поверхность и долго путешествовали, исследуя землю, осторожно наблюдая, и слушая все и вся, с чем сталкивались на своём пути. После возвращения они рассказывали матери всё, что видели. Однако, как-то, близнецы – сыновья Бога Солнца, стали подозрительными к ним, и задумались над тем, что делать с этой любознательной парочкой. Aнеглакья и его сестра были как раз на одной из таких прогулок, когда натолкнулись на сыновей Бога Солнца. Невзначай близнецы спросили их о самочувствие:
«Мы очень счастливы», – ответили те, и Aнеглакья рассказал близнецам, как они с сестрой смогли заставить людей спать и видеть вещие сны или «видеть» потерянные вещи. Как только близнецы выслушали их, сыновья решили, что те, определенно, знают слишком много, и что они должны положить конец незаконной деятельности Анеглакьяцицы и Анеглакье. В тот же день, сыновья Солнца заставили брата и сестру навсегда исчезнуть глубоко под Землёй. Но вскоре они увидели, как из под земли, как раз в том самом месте, где эти двое исчезли, вырываются два, удивительной красоты, цветка. Это были те самые цветы, что брат и сестра клали на головы людей, дабы дать им видения во сне. В их честь и память Боги назвали цветок Aнеглакья и развеяли их детей по всей Земле –позволив «видеть» многим людям. Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Лунная красавица, её муж И, поэт Ли Бо и нефритовый Заяц

Великим героем и помощником людей был стрелок Хоу И. Когда десять солнц-воронов взбунтовались против воли родителей – богини солнца Си-хэ и бога востока Ди-цзюня, и устроили бедствия, от которых земля и реки пересохли и даже скалы потрескались, – по просьбе бога востока стрелок И убил девять солнц и спас землю от чудищ. Но когда под похвалы людей герой вернулся на небеса, чтобы доложить об успешном завершении дела, Ди-цзюнь стал его остерегаться: «Не стану отрицать – ты лишь выполнял мое задание, но я не могу больше тебя видеть, ведь ты убил моих сыновей». Он обрек стрелка Хоу И с его женой Чанъэ (Чан Э) покинуть небо и вернуться на землю, которой так хорошо послужили.

Чанъэ злобствовала, что вынуждена страдать из-за мужа и отправила его на гору Куньлунь к владычице запада Сиван Му, чтобы получить от неё элексир бессмертия. Богиня растрогалась из-за рассказа И и подарила ему шкатулку с элексиром для двоих, рассказав о правилах и времени его принятия. Как-то, когда стрелок И был на охоте, Чанъэ решила вернуть себе статус богини. Выпив весь элексир, Чанъэ стала такой легкой, что её сразу же подняло в воздух и унесло на Луну, Читать дальше →

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page