Олег Гуцуляк: Пізнати себе

CnpdA0cuCUkНе згоден, що “пізнати себе» — це означає «пізнати свою нематеріальну, духовну сутність».

Пізнання себе — це, власне, враховування і матеріального, і духовного в людині, і відмова від ігнорування одного заради іншого. Людина є істотою двох світів! Вона — особливий рід сущого, який, як місток, перекинутий між двома іншими родами сущого — Богом (Духом) і природою. Людина — це відкрите питання, відкрита система, а не закрита посудина з однозначним визначенням. Людина, як говорив Піко делла Мірандола, — це такий собі вищий хамелеон, але, на відміну від нижчого хамелеона, який лише імітує той світ, в який потрапив, людина відкривається світові, в який потраплає, своєю повною довірою, свободою, гідністю.

Поетичні переклади

ЛІКОСТОМОНОВІ ОДИ (зі старогрецької)

Ім’я цього давньогрецького поета — Тімн Лікостомон — відоме, як правило, історикам античної літератури. Він належав до кола афінських послідовників римських поетів — неотериків. Його твори не входили в радянські часи до хрестоматійних видань з тієї причини, що важкий шлях служіння музі поезії вивів Лікостомона в кінці буремного життя на дорогу в християнський скит. Звісно, як кожен неофіт, він прийняв Об’явлення з усім максималізмом новонаверненого і тому облишив писати оди, що, мов дзеркало, відбили намагання пошуку ним Істини. Вважається, що древність — то засушені квіти, яким годі повернути колишні барви й духмяність. Та все ж кожне покоління осмислює досвід попередників.

ДО ДРУГА

Сніг на узгір’ї ясний лагідно землю накрив.
Втішся, прочанине, тут шляху для тебе нема.
Кригою вкрито струмки, холод торкається віч,
Спить хижий звір у норі — доля така на землі.

Але шукає мудрець шляху уперто у вись,
Сповідь несе він богам свого життя на душі.
Тішаться з того жерці, — все їм відомо про те,
Тут ось цей, сивий, знайде білу від спокою смерть.
Читать дальше →

Арійська зоря Ярослава Ороса

(Орос Ярослав. Чотирикутна зірка: Арійські притчі. – К. : МСП «Козаки», 1995. – 328 с.)

… із кумедних валунів обізвався дикий пращур. Іван Андрусяк

У сьогочасній українській літературі постало таке цікаве явище, як метаархеологічний твір (роман, повість, есей, вірш). Він пов’язаний не стільки з темою археології як такої або вивчення викопного минулого, але є спробою розкодування систем традиційних символів етносу, внаслідок чого прояснюється: людина є рівноправною частинкою Всесвіту і здатна звеличитися до першооснов світу, уподібнитися йому.

Одним із цікавих метаархеологічних творів є роман закарпатського журналіста Ярослава Ороса «Чотирикутна зірка». Автор – чільний репрезентант українського національного комплексу «гієрогамії» – «прагнення до священного шлюбу», жадання узаконитися у якійсь системі «відпочаткових Знаків» Буття. Проявом цього «комплексу» є пошук українськості у найрізноманітніших традиціях: тризубах загиблої Атлантиди, чубах-оселедцях на головах воїнів з фресок єгипетських пірамід, у ідіомах санскриту чи «арійських» символах українських вишивок, «буддійський» позах козакак Мамая тощо.
Читать дальше →

Міжцивілізаційний діалог у методичній спадщині Юрія Султанова

21–22 жовтня 2001 р. у Прикарпатському націон. ун-ті ім. В. Стефаника відбулася організована кафедрою світової літератури (завідувач докт. філол. наук, проф. В. Г. Матвіїшин, відпов. секретар оргкомітету, канд. пед. наук, доц. А. М. Мартинець) Всеукраїнська науково-практична конференція «ІІ Султанівські читання. Актуальні проблеми викладання літератури у середній та вищій школі».

Завершилося пленарне засідання доповіддю канд. філос. наук, доц. Олега Борисовича Гуцуляка (кафедра філософії ПНУ ім. В. Стефаника) «Міжцивілізаційний діалог у методичній спадщині Ю. І. Султанова». Доповідач, зокрема, зазначив: «Як ученого культурологічного спрямування, позиція Юрія Султанова ґрунтувалася насамперед на тому, що глибинно, екзистенційно об’єднує людей як членів однієї і неподільної сучасної земної цивілізації Читать дальше →

Украина как проблема мобилизации жизненно-волевых принципов национальной культуры

В своё время британский философ А.Н. Уайтхед констатировал, что нация может исчерпать потенции определенной формы цивилизации (например, на начало ХIХ в. украинская нация «исчерпала» «византийскую» форму; в XVII-XVIII вв. параллельно с «византийской» происходило становление «барокково-метафизический» формы, затем насильственно прерваной, но успевшей «оплодотворить» П. Величковского и Ф. Достоевского), но не исчерпать своих творческих сил [1]. Энергия наций устремлена вперед к новым приключениям воображения. Всегда возникает мир мечты, дающий затем толчок к действию. Вначале, Колумб размышлял о шарообразности Земли, безграничном океане и грезил Востоком. Приключения редко достигают цели. Но не доплыв к Индии, он открыл Америку [Уайтхед А.Н. Избранные работы по философии / Перев. с англ. Общ. ред. и вступ. Ст. М.А. Кисселя. – М.: Прогресс, 1990. – С. 685].

Как видим, например, российская нация определенно стоит перед выбором нескольких «новых-старых» форм неоевразийской (метафизической) и импер-либеральной (рационалистической), «вновь перепрочитывая», казалось бы, уже перевернутые иными цивилизациями страницы. И если уж и не построят свою Империю, то свою Америку найдут (хотя и остается их плавание каботажным, вдоль берега Евразии, то есть нестрашного и традиционного)…

Что касается Украины, то «… Национальную идею, — пишет О. Тимошенко, — … нужно искать на уровне культуры. Она «разлита» в культуре и собой являет её жизненную систему» [Тимошенко О.М. Національна ідея як філософсько – культурна передумова духовного відродження України // Філософська думка. – Київ, 1999. 0– Ч.1-2. – С.102].
Читать дальше →

Книга як ідеал культури та її втілення: від традиції до постмодернізму (лекція)

В історії людства існують явища, значення яких важко переоцінити. Вони належать не якомусь обмеженому відрізку часу, а з дня свого існування приречені на вічність. До таких явищ суспільної свідомості належить Книга.
Чудом, гідним пошанування та любові, вважали Книгу багато прославлених представників людства. Найбільші генії присвятили їй немало теплих і звеличуючих слів.
Це було не просто – створити Книгу! Ми називаємо її великим винаходом, та, на жаль, назвати винахідника не можем. Бо першовідкривач – все людство. І точної дати нам теж не відомо. Книга вдосконалювалася протягом всієї історії людства, це безперервний процес, і він продовжується досі.
«Історія людського розуму складається з двох вузлових моментів, – говорив станній «літописець Русі», прославлений історик Микола Карамзін (1766-1826), – це винайдення письма і типографії; всі інші були тільки їх наслідком. Читання і письмо відкривають людині новий світ, – особливо в наш час, за грандіозних успіхів розуму» [Цит. по: Лихтенштей, 1984].
Ці слова були сказані 300 років тому, але вони вірні й сьогодні. Бо життя змінюється, а книга,  теж змінюючи розміри, матеріали, зовнішній вигляд, – у самій своїй сутності, – залишається тією ж самою. Організоване і впорядковане зібрання букв несе певний заряд інформації. Спресована і упакована людська думка доступна кожному, хто хоче познайомитися з нею. Для цього треба тільки вміти читати і знати закони, які об’єднюють усне слово і закріплюють його у письмо, яке доступне візуальному сприйняттю. Дуже довго в історії людства письмо залишалося строго локальним, записана думка була прив’язана до місця свого виникнення. Вона  залишалася там, де її вперше зафіксували – на стінах печер (найдревніші – на території Австралії, 40 тисяч років), на гранітному обеліскові (Стародавній Єгипет), на колонах, що підтримували склепіння храмів (Стародавній Шумер).
І тільки з винаходом зручного і легкого матеріалу для нанесення письма людська думка стала рухомою. Першим таким матеріалом був папірус, на зміну якому прийшли пергамент і папір, а в наші часи – різні синтетичні матеріали. Читать дальше →

Бахаизм — всемирная вера

Слово «бахаи» (с ударением на последнем слоге) происходит от арабского слова «баха», означающего «свет» или «сияние», «слава», «великолепие».
Отдельное синкретическое религиозное учение, зародившееся в мусульманской среде.
Бахаизм возник в Ираке в 60-х гг. XIX века в Багдаде. Основателем новой религии был перс, родившийся в Тегеране по имени Мирза Хусейн Али (1817—1892) в семье знатного человека, который занимал пост первого министра при шахском дворе. Мирза Хусейн Али стал известным под именем Бахаулла  (в переводе с арабского: Слава Божия). В настоящее время у этой религии более 7 млн. последователей (источник — http://www.adherents.com/Religions_By_Adherents.html#Baha’i). Бахаистские общины имеются более чем в 200 странах мира. По географической распространённости (странам присутствия) Вера Бахаи — вторая в мире.
Учение бахаи оформилось как вполне самостоятельная религия, всецело основанная на учении её основоположника Бахауллы. Она не является культовым ответвлением, реформистским течением или сектой в рамках какой-либо другой религии, нельзя её назвать и просто философской системой. По словам известного историка и философа Арнольда Дж. Тойнби, «Бахаи — это независимая религия наравне с исламом, христианством и прочими признанными мировыми религиями. Бахаи — это не  секта; это отдельно существующая религия, имеющая тот же статус, что и остальные признанные религии». В 1925 году Исламский суд Египтаопределил веру бахаи как отдельную религию, но не секту ислама. Читать дальше →

Почему Греко-Католичество?

Христианство открылось для меня во всей своей провиденциальной красоте и силе собственно в Греко-Католической церкви. Ведь именно в ней, в отличие от православия и старообрядничества, Предание не закреплено, напротив, оно течет и живо до сих пор. Благодаря этому, с одной стороны, открыта широкая возможность дальнейшего развития христианского учения по пути все большего раскрытия Предания, а с другой — предотвращена возможность резкого разрыва с прошлым, сохраняющим себя в настоящем…

Скажем так, что разделение на Восточую и Западную церкви произошло в год смерти уже Ярослава Мудрого и что ни один догмат католичества не был осужден Вселенским Собором и против него не был сформулирован анти-догмат… К тому же теперь сняты и взаимные анафемы. Счастье, например, Кельтской церкви, что их схизму с Римом в то же время предотвратила своими гигантскими усилиями их королева венгерка Маргарита Шотландская. Увы, к дочерям Ярослава Мудрого Анне-Агнессе и Элизавете-Еллисив мы можем предьявить в этом отношении определенные претензии…
Нововведения Рима
Читать дальше →

Метафізика Традиції

Метафізика в найбільш повному і найбільш всеохопоному розумінні цього слова є абсолютне, неминаюче бачення ВСІХ аспектів реальності з позицій Істинного Першоначала, Першопринципу.

«Метафізичними» у суворому розуміні можна назвати тільки ті рівні, котрі розташовані за межею Фізики, а фізика (грецьке «фюсіс») позначало Природу (Natura), тобто галузі Буття, які піддаються закону Народження і Смерті, тобто галузі Становлення. Сам термін «метафізика» вже несе у собі певний негативний сенс, бо в ньому акцентується не сфера реальності сама по собі, у своїй позитивній, стверджувальній якості, а подолання і навіть заперечення сфери, яку називають «фізикою». Отже, термін «метафізика» вказує на ті сфери, котрі досконалим чином переважають галузь всього Становлення, всієї Природи.

Інший термін, який тісним чином повязаний із «метафізикою», — це «трансцендентне«, у перекладі з латині «за-межеве», «те, яке переходить межу». Тут знову ми зіткнулися з проявом заперечення або подолання чогось, що обмежене межею і перебуває п цю сторону цієї межі.

Третій термін, який характерний для Метафізики — це «абсолютне«, що означає «від-далене», «звільнене».
І знову та ж ідея «подолання», яка передбачає незадоволення, несамодостатність того, що дано, що наявне саме по собі, і орієнтована на звільнення від цієї наявної данності.
Читать дальше →

Аркан — гуцульський танець ініціації

Танець «Аркан» є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком . Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець «Аркан» виконали витязі, які зійшли з гір.

Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus «прихований, таємний, мовчазний» і походить від індоєвропейського кореня *arta- . Знаний український археолог Ю. Шилов виявив, що саме цей корінь слова наявний у назві держави трипільців-пелазгів Аратта, передання про яку зберегли як іранці, вважаючи Арту ідеальною прабатьківщиною та «найвищим світоглядом«, а загалом — золотим віком людства, так і слов’яни, які називали свою державу Артанія чи Оратанія (центр — місто Оратів на Поділлі) поряд з Куявією (Київщина) та Славією (Переяслав).

Візантійці та араби свідчили, що у таємничій Оратанії слов’яни вбивали чужинців, щоб ті не довідалися про технологію виготовлення особливих магічних «соломонових» мечів. Це ідентично тому, що розповідали античні греки про жорстоких таврів
Читать дальше →

Болгарське Нестинарство та римські Палії

Цікавим феноменом є болгаро-грецьке «ходіння босоніж по розпеченому вугіллю» — нестинарство (грец. nestia «вогонь, вогнище», nesteia «піст») — вогняні ігрища під флейту і барабан 21 травня в день, коли церква шанує ромейського імператора Констянтина і царицю Єлену (тільки в Странджанському регіоні, на південному сході Фракії; в деяких селищах — на Атанасів день, Ільїн день, на місцеве храмове свято), учасники яких відчувають крайні душевні муки перед тим, як увійти у вогонь, а після ігрищ відчувають надзвичайне полегшення і спокій: «… Проходження через вогонь сприймається ними як оновлення і досягнення більш високого духовного статусу (див. виникаючий в ці моменти дар пророкування; пор. також російських старообрядців — самоспалювачів, котрі сприймають самоспалення не як колективне самовбивство, а як очищення та досягнення безгріховного стану)…» [1], відповідає семантемі вставання, воскресіння (anastasis) [2]. Обряд передається тільки в родинах нестинарів — від батька до сина або дочки. Спосіб розташування гарячого вугілля колом і проведення танцю у вигляді кружляння наводить на здогад, що обряд є пошануванням Сонця. Тримаючи ікону св. Констянтина та Єлени і в трансі кружляющи по розпеченому вугіллю, опівночі дійства найстарший нестинар починає пророкувати про наступний рік як для всієї спільноти, так і для окремих людей.

Схожий обряд влаштовувався римлянами під час святкування Нового року — Palilia (Parilia), що супроводжувалося непристойними веселощами (пор. зі слов. масляницею: [3]), співами , запалюваннями соломи і проганянням через вогонь худоби, приганням через три розташовані у ряд вогнища, здійснюючи цим обряд «люстрації» — очищення (lustratio): Читать дальше →

Патриотизм как моральное достоинство

Главное преступление «экспертов-обществоведов» состоит в подмене истины. В действительности Аристотель в своей «Афинской политии» говорил о том, что успех общества и государства не зависит от формы правления и общественного строя. Он определяется исключительно уровнем нравственности большинства людей («моральное большинство»), и только без этого уровня (когда „моральное большинство” превращено в „молчащее большинство”, по Ж. Бодрийяру) монархия превращается в тиранию, аристократия в олигархию, а демократия в охлократию.

Раньше И. Кант связывал идею нравственности, морального закона неприменно с религией
: «…Для исполнения морального закона необходимо представление о «благе», а для этого необходимо представление о «высшем благе», а для представления о самом «высшем благе» необходимо представление о Боге» [Малер А. Трансцендентальная теология Канта // Форум молодых кантоведов (По материалам Международного конгресса, посвященного 280-летию со дня рождения и 200-летию со дня смерти Иммануила Канта). — М.: ИФ РАН, 2005. — С.91 // http://iph.ras.ru/page49482484.htm]. Мир либерализма (Дж. Локк, Т. Гоббс) [1] единственной истинной формой видит т.н. «контрактную нравственность» гражданского общества (т.е. противоположного церковному или военному), опирающуюся на совместное преследование выгоды и целесообразности, «культуре контракта» [2], и готовое растерзать тех, кто медлителен в этом процессе.
Читать дальше →

К бытию в соответствии с природой

В условиях глобального экологического кризиса возникло движение поиска новой формы рациональности, где субъективные переживания человека рассматриваются не только гносеологически, как на этом настаивал Э. Гуссерль, но и бытийно, онтологически. Т.е. через «бытие в соответствии с природой».

Возобновить единство человека с природой, как считал Э. Фромм, можно двумя путями: 1) регрессивным (смерть или психическая дезорганизация) и 2) прогрессивным — «быть вновь рожденным». Второй путь охватывает развитые способности к «самосознанию», «любви» в такой мере, когда в состоянии «новой гармонии», «нового единства с миром» преодолевается эгоцентризм. Именно овладение идеями дзэн-буддизма, по мысли Э. Фромма, приведет к желаемому результату [Полищук, 1980, с. 234]. Э. Фромм повторяет автора книги «Европа и Азия» (1939, Мюнхен) Т. Лессинга, говорившего о возрождении природного, «языческого» состояния человека и мира с помощью «тайных знаний» Древнего и Дальнего Востока, моральных принциппов буддизма, не предвидящих «обязательств человека относительно к божеству».

Так же английский историософ А. Дж. Тойнби в переписке с японским культурологом Д. Икедой (1976) указывал, что человечество должно вернуться к пантеизму, ибо только он может привести индивидуальное человеческое бытие к непосредственному контакту с первобытной духовной реальностью вместо того, чтобы предлагать ему только опосредованный контакт с ней или через посредничество внечеловеческих природных сил, или через институты коллективной человеческой власти [Соболь, 1980, с. 339].
Читать дальше →

Человек на пути к точке Омега

Сознание нельзя отождествлять с психическими процессами. Собственно феноменология открыла непсихические сознательные акты, имеющие всеобщую устойчивую внеличностную объективно-идеальную структуру, детерминирующую эмпирический опыт сознания, его многообразность и многослойность, его «многомерное топологическое пространство» [Брысина Т.Н. Сознание в современном мире. – Саратов : Изд-во Саратов. Ун-та, 1993. – С.40-61]. Сознание – это способность субъекта соотносить себя с миром, вычленять себя из мира и противопоставлять себя ему. Сознание является всего лишь событием, т.е. видом бытия, равноправным и кореллятивным с другими (например, общественное бытие). Например, как указывал Л. Витгенштейн, грамматика функционирует без опоры на психические процессы. Тот факт, что языковые выражения имеют значения, никоим образом не предполагает особого психического опыта переживания значения языкового выражения. Наше «внутреннее» никогда не дано нам как таковое, но только в определенной «языковой игре», и стремясь сделать это «внутреннее» объектом исследования, мы просто переходим от одной «языковой игры» к другой (примером такой «игры» есть психоанализ), а не приходим, как считают психологи, к реальным основам и элементам сознания. Гештальт
Читать дальше →

Солярно-космічне неоязичництво

Для боротьби з силами хаосу, з  духом Руїни і нігілізму в Україні зауважується, що національну ідею треба шукати на рівні культури. Вона “розлита” в культурі й становить собою її життєву систему,  що “… має бути повернена вся багатогранна система української культури, тобто правдива віра українського міту” [1, с.77]. Теж саме декларував М. Реріх,  витлумачуючи поняття “культура” на основі санскриту як “культ-ура” – “поклоніння Світлу”. Редактор журналу «ІндоЄвропа» В. Довгич декларує: “… Силу і віру нам може дати принципово інша духовна сутність. То – виплекана Матір’ю на ймення ІндоЄвропа… Пантеїстична. Ця філософія, це космобачення, цей менталітет органічні для нашого ландшафту, для нашого простору… А наш люд обожнював Природу споконвічно. І творив Життя. Оригінальну космогонію. Своєрідний побут. Унікальне мистецтво. Одну з перших цивілізацій на Землі… Історія ІндоЄвропи починається в Україні… Україна починає таки усвідомлювати свою давність. Свою прадавність… Повертатися на круги своя? В такому разі знову доведеться зачіпати релігійні почування християн… А щоб зберегти діалоговий характер спілкування, коли нова національна еліта будує християнську державу, варто прийняти компромісну тезу “Велесової книги”: Бог єдин і множествен. Це дозволить усім залишатися собою. І, перевернувши перевернуту символіку, вживатися. І виживати…Читать дальше →