Золотий міст (російська діаспора і духовне відродження України)

В Україні, що розташована в центрі Європи, на могутньому фундаменті живих і вмерлих культур трьох тисячоліть зустрілися і застигли у неповторній єдності духовні хвилі європейського Заходу і великого Сходу.

І в цьому є глибинний, долевказуючий сенс, бо досвід розвитку людства наводить на думку, що цивілізації, замкнені в собі, відчуджені від сусідів географічними, релігійними чи духовними перешкодами, приречені на застій та деградаці.. Культурні прориви в будущину відбуваються там, де різні культури і типи мислення, на яких вони базуються, входять у безпосередній синтез, створюють сплав нової цивілізації. Як приклад можна навести історичний шлях арабо-кастильської Іспанії, середньовічної України або новітньої європеїзованої Японії. Процеси ці стихійні і некеровані; органічна пластика духовної взаємодії непомітна для сучасника — спостерігача, а наслідки — хоча не завжди передбачувані — все одно спрямовані на добро та прогрес мудрим плином історії. Історії, яка знає й приклади волюнтаристського впливу. Коли соціальні алхіміки — експерементатори спробували створити небачену псевдоінтернаціональну культуру, вивести її планово, як виводять нову породу свиней, у ретортах цього експерименту з’явилися цілі покоління люмпенів — маргіналів, без роду, без нації, споживачів поп-культури дешевого кічу.

І тоді, коли здавалося вже, що мутаціям бездуховності нема альтернативи, політичний поштовх перебудови поклав початок зворотному процесові. Базуючись на вищих цінностях людини, цей процес зупинив деградацію. Тільки тепер відходять у минуле регламентовані взаємини національних культур. Знову на перехрестях їх духовних впливів розпочинається робота — непомітна й повільна, але внаслідок її виникає плодючий шар справжнього духовного синтезу.

Перші паростки на цьому шляху зійшли у сфері мистецтва. Саме воно має найбільшу здатність для віддзеркалення духовних зародків майбтнього. Тим більше, що світове мистецтво ХХ ст. розробило не тільки універсальний культурний код, але й універсальну естетику взаєморозуміння, в якій елементи національної ультури виступають як несуча конструкція загальнолюдських символів та цінностей.

З цієї точки зору іншомовні літератури в Україні, і в першу чергу російська, стають в умовах відродження домінуючої культури ареалом нового духовного синтезу.

Синтез цей буде, гадаємо, будуватися на трьох традиціях — місцевої мистецької свідомості, європейського цивілізаторського духу і російської мови. Він вже відбуається на більш віддалених від Росії острівцяї російської культурної діаспори. Найяскравіші його приклади — В. Набоков, Й. Бродський, Л. Лосєв, що поєднали неповторність російського Слова і надбання англомовних культур Північної Америки.

Такому синтезу в минулі десятиліття заважало двозначне становище російської мови на українському культурному континенті. Офіціозність вживання і наступ масової культури перетворили російське слово в Україні у спотворений газетний суржик — своєрідний «бейсік рашн» для тубільців.

Повернення російської мови в органічні для неї рамки — перетворення її в мову національної свідомості росіян, які живуть в Україні, — це перший крок становлення острівця російської культури, «ближньої» російської діаспори. Можливо, на таких острівцях, відділених географічно, але не духовно від «континенту» Росії, зароджуються у сьогоденні елементи цілого.

Кожна сучасна література поєднує в собі дві течії — формально національну і формально космополітичну. Але сутність національної літератури залишається єдиною. Бо єдиним є тип мислення, століттями і на століття фіксований , стверджений у мові. Так і російська ліература — як «континентальна», так і «острівна», — є за своєю суттю внутрішньою сутністю літературою російською.

Разом з тим (і тут вступає в дію зв’язок іншого роду) «острівна» література тяжіє до духовного життя того народу, в середовище якого вона інтегрована. Вона вбирає в себе, виводячи на висоти Слова, культурну атмосферу оточуючої цивілізації. І в новому Слові народжуються від стародавнього джерела таємничі іпостасі духу.

Таким чином, цей острівець стане місцем духовного прориву і взаємозбагачення двох культур, доповнить багатонаціональну українську культуру своєрідністю нової традиції, стане одним із «золотих мостів», які сучасність перекинула між народами світу для того, щоб нашим народам в єдності і неповторній своєрідності кожного йти в будущину.

Взаємодія духа української, російської та інших, в Україні — Святій Русі сущих, культур створить знаки нової цінності, які будуть адекватні новим реаліям, живому буттю соціуму. Для їх встановлення потрібен період позитивного підтвердження, коли у ментальній сфері відбувається наповнення знаків ціннісним змістом. Період повинен тривати 5 — 10 років і вимагає поступу в розвитку соціуму.

(Виголошено О. Гуцуляком на всеукраїнській науково — практичній конференції «Літературознавство, «Просвіта» і духовний ідеал українця» в Кривому Розі, 1994 рік)

Добавить комментарий