Деякі «темні» місця «Слова о полку Ігоревім»

Подаємо свої тлумачення деяких «темних» місць поеми, виходячи з концепції, що мова «Слова…» — це давньоукраїнська книжна мова ХІІ ст., в якій наявні такі шари: старослов’янський, давньоукраїнський (розмовна мова ХІІ ст.), давньоукраїнський місцевий (давньогалицький) діалект та іншомовний (1).

1. КАНИНА — це не власна назва ріки або прикметник «каїнина» (2), а іншомовне слово грецького походження : kanna «очерет«. Наявність на теренах Балкан гідроніму Канина зумовлене походженням з болгарського «канна» — «гулко прозвучати», що семантично походить з вищенаведеного грецького слова, так і латинського canna «очеретина», «труба» (3).

2. ШЕЛОМЯНЬ — це теперішня гора Солом’янка (4), найвища територія Києва, у районі Солом’янської площі. У світогляді русичів слово «шеломянь» асоціювало у собі факти трьох культур: 1) угорською мовою (solyom) «сокіл» (5) українського слова «сокіл» — «гора» (6); 2) давньогерманське helm «шолом» (7); з якого походять південнослов’янські : хорв. sljeme «вершина гори, пагорб», словен. sleme «гірський хребет», чеськ. sleme «гребінь гори», македон. слеме «гребінь гори» (8); 3) біблійне давньоєврейське shlm «стан цілісності, здоров’я, миру» (Ісайя 9:1-3; Міхей 5:1-4) та означення місця їх культу — Ієрусалим (Uru-Salim) (Бут. 14:18; Пс. 96:3) (9).

3. ВЕРЕЖЕНИЙ (меч) — це не «поганьблений» (10), «пощерблений» (11) чи «покинутий» (12) меч, а «магічний«.
В олонецькому діалекті давньоукраїнської мови (асимільований російською) засвідчено слово верги «чари, злодійство, зарубки, мітки» (13), що потрапило у фіннську мову як verha «жертва». У давнину побутувала віра у магічну силу письмен та знаків (рун). Були мудреці, які тлумачили руни, тобто знали, який саме знак (клеймо) слід поставити на мечі, щоб він був міцним та надійним у бою тощо. На Русі такими тлумачами — «толковинами» вважалися тиверці Подністров’я, етнонім яких ми виводимо з давньогерман. * taufr «червона фарба», «магічна сила написаного заклинання» (висічені письмена — руни затиралися червоною фарбою) > давньосаксон. tover «чародійство» (14). На місці розселення тиверців пізніші джерела фіксують топонім Вережане (15), де, можливо, виготовлялися ці магічні — «вережені» мечі (пор.: молдав. вражэ «чародійство», врэжи «чародіяти», від латин. variego «розцвічувати, розфарбовувати»).

4. АМІНЬ — означає не тільки «кінець (поеми)», але, як свідчить джерело (16) і побажання «дай боже» (застільне): «Князю — слава, а дружині — амінь«.
ПРИМІТКИ.
1. Яременко В. Якою мовою розмовляли київські князі // Наука і суспільство. — 1992. — №2. — С.17.
2. Пушик С. Луни. — К.: Рад.письменник, 1988. — С.151.
3. Етимологічний словник української мови. — К.: Наук.думка, 1985.-Т.2.-С.361.
4. Осипчук В. Чи воскресне триєдність?: До питання про відновлення первісної назви Батиєвої гори в Києві // Соціалістична культура. — 1990. — №8. — С.28.
5. Гуцуляк О. Склавіни // Четвер. — Ів.-Фр., 1991. — №2. — С.90.
6. Марусенко Т.А. Названия рельефов в говорах Хмельницкой области УССР // Карпатская диалектология и ономастика. — М.: Наука, 1978. — С.294.
7. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс, 1987. — Т.4. — С.424-425; Миронова Г.М. Шолом, шишак, ківер // Культура слова: Вип.33. — К.: Наук.думка, 1987. — С.33.
8. Куркина Л.В. Названия горного рельефа// Этимология. 1977. — М.: Наука, 1979. — С. 49.
9. Никольский Н.Н. Этюды по истории финикийской общины и земледельческих культов. — Минск: Госиздат БССР, 1948. — С.22, 195.
10. Слово про Ігорів похід: Переклади. — К.: Дніпро, 1982. — С.27.
11. Слово про Ігорів похід: Переклади. — К.: Дніпро, 1982. — С.95.
12. Пушик С. Луни. — К.: Рад.письменник, 1988. — С.160.
13. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс, 1987. — Т.4. — С.294.
14. Гуцуляк О. «…Иже суть толковины» // Світ молоді. — Ів.-Фр., 1991. — 1 лист.
15. Словник староукраїнської мови ХІУ — ХУ ст. — К.: Наук.думка, 1977. — Т.1. — С.165.
16. Лексикон латинський Е. Славинецького. — К.:Наук.думка, 1973. — С.80.

Добавить комментарий