Марія Воробець: Бачуй (вірш)

Бачуй

На Принебессі повнозвуччя арф
Дієзами органить по безмкежжю.
Хвилястий океан у безбережжі
Цілує простір радістю струмка.
Дзвенить життя, потік не замовка,
Літає простотіле зосереддя,
Бодай у тлінь? Навмисне осереддя
Дівочиться, ламає язика.
У дзвоні літ промовисто зітха
Вселірність тиші, вогнесвятість Духу
Розродження у полі аніруху,
Розтворення незримість виверта
У ясносвіт! Різдвяна мить єдина,
Єдине все! Від суєття думок
До Святомиті привела стежина
Променів серця, вдячності щовдох.
Смакотворіння обрій розмикає,
Нема країв, поміжродів нема —
Все ти в тобі, тобою небо сяє,
Тобою омивається весна.
Духотворінь веде крізь зиму літа,
Крізь опростоволосу неведінь
У живомить: цвітіння самоцвіту
З Лона Єдиного – пробудження Творінь.
Безмежні крила дихають любов’ю,
Розкривши всі обійми всіх обійм,
Радіє все, все відає тобою
В блакитнім взорі за промінням вій.

15.12.2016

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Детали Марія Воробець

У меня нет биографии, как Творец я Рождаюсь каждое мгновенье, просто Пребываю в Присутствии.

Добавить комментарий