Царство пресвітера Іоанна

10536509_575428202579996_6515203160144961577_oЗ початком ери хрестових походів на Схід віра у містичне таємне царство очікувачів приходу Месії вибухає з новою силою. Про нього говорять як про царство пресвітера Іоанна [1]. Воно вважається заснованим послідовниками апостола Фоми, який проповідував серед парфян та в Індії [2] (інші дослідники, проте, вважають, що мова йде про несторіанського східносірійського проповідника Мар Фому чи Фому Кана на Малабарі, прототипа старця Варлаама, що примандрував у Індію, персонажа книги «Варлаам та Йоасаф» [3]). Перші свідчення ми зустрічаємо у хроніці Оттона Фрейзінгенського від 1145 р. Він передає слова сірійського єпископа з Габали про царя-священника Іоанна, царство якого розташоване за Персією, а всі піддані — християни. Ці дані Оттон повідомив папі Євгенію ІІІ на особливій аудієнції. В 1165 р. Альберік у своїй хроніці повторює дані Оттона. Папу Александра ІІІ цим таємничим царем – священником зацікавив лейб-медик Філіпп, який повернувся з Азії. Папа написав лист Іоанну (“Carrissimo in Christo filio Johanni, illustro et magnifico Indorum regi, sacerdoti sanctissimo”), з яким Філіпп і відбуває з Венеції. Сам себе, начебто, цей центральноазіатський правитель титулував як “Johannes presbyter, divina gracia Dominus dominacium omnium, quae sub coelo sunt ab ortu solis usque ad paradisum terrestrem” («Пресвітер Іоанн, Божою милістю Володар всіх володарів, котрі тільки є під небом від Сходу сонця до земного раю»).

З кінця ХІІ ст. у Європі поширився лист (multa admiratione plenas) пресвітера Іоанна до візантійського імператора Мануїла Комнина, де перший повідомляв про своє багате і могутнє царство, володіюче “трьома Індіями”, амазонками, брамінами і навіть десятьма колінами Ізраїлю, колись полонених Навуходоносором. “Я – Иоанн, царь и поп, над царями царь; под моей властью три тысячи триста царей. Я поборник православной веры Христовой. Царство же мое таково: в одну сторону нужно идти десять месяцев, а до другой дойти невозможно, потому что там небо с землею встречается… Есть в моем царстве птица феникс… Посреди же моего царства течет из рая река Эдем, в той же реке добывают драгоценные камни … Помимо же всего прочего, есть у нас песчаное море, оно никогда не стоит на одном месте … и из этого моря в нашу землю текут многие реки, в которых водиться вкусная рыба; в стороне от этого моря, в трех днях пути, находятся высокие горы, с которых течет каменная река… В близи от этой реки, на растоянии одного дня пути, есть пустынные высокие горы… Есть у меня в иной стране звезда именем Лувияарь… Двор у меня таков: пять дней надо идти вокруг двора моего; в нем много палат золотых, серебряных и деревянных, изнутри украшенных, как небо звездами, и покрытых золотом… А еще у меня лежат мощи апостола Фомы… А во дворце моем сто пятдесят церквей; одни сотворены Богом, а другие человеческими руками» [4].

Тут слід зазначити, що у творі «Фізіолог» у «Слові і сказанні про звірів та птахів» говориться, що птах фенікс мешкає біля Індії, в «Сонячному місті» (вважається, що тут маються на увазі Єгипет і Геліополь). Раз на п’ятсот років б’є в било ієрей Сонячного міста, і цей птах іде до ієрея і входить до церкви, де перетворюється на попіл. На другий день на місці попелу з’являється мала пташка, яка через два дні стає зрілою. Ії цілує ієрей і вона йде на своє місце на ліванських кедрах [5].

Також при описі царства пресвітера Іоанна повідомляється: “Et ibi est speciale palacium presbiter Johannes et doctorum, ubi tenentur concilia. Et illud potest volvi ad modum rotae, et est testudinatum ad modem coeli, et sunt ibidem multi lapides preciosi, lucentes in nocte, ac si esset clara dies” (“І там є особливий палац пресвітера і вченого Іоанна, де він має радників. Палац може обертатися і зроблений схожим на небеса, і там є багато коштовних каменів, котрі сяють так яскраво, що ніч здається днем»); ”Ibi sunt lapilli qui vocantur midriosi, quos frequenter ad partes nostras deportare solent Aquilae, per quos reinvenescunt et lumen recuperant. Si quis illum in digito portarevit, ei lumen non deficit, etsi si imminuitum restituitur et cum plus inspicitur, magis lumen aenitur. Legitimo carmine consacrato hominem reddit invisibilem, etc.” (“Там є камені, які називаються «мідріози», котрі часто у наші землі приносять орли, вони сяють і випромінюють світло. Хто носить їх на пальці, тому завжди вистачає світла, і якщо він пораниться, то одразу ж рана заживе, і він стане ще здоровішим. Якщо заклясти камінь належним чином, він зробить людину невидимою») [6].

В цьому зв’язку цікавим є свідчення безіменного іспанського ченця-францисканця, автора «Книги пізнання» (1345-1350 рр.), про те, що царство Іоанна розташовувалося у центрі Азії, називалося Ардеселіб (тут, як на нас, присутнє арабське слово «ас-саліб» — «хрест») і столицею мало місто Грасіону («Ерец Сіон» — «Великий Сіон»?). Поряд з Ардеселібом розташовувався Кара-Китай, що включав провінції Ірканія (іранська Гірканія) та Готія[vii].

У давньоруській «Билині про Індію багату» розповідається, що її кордони оберігає Івашко Біла поляниця (а «поляницями» на Русі називали войовничих дів-амазонок), що дослідники вважають тотожним з іменем старійшини брахманів Івантом з «Александрії» («Роману про Александра Македонського») [8]. Слід також додати, що в російській науковій традиції спеціально займалися проблемою «царства пресвітера Іоанна» дослідники В. Істрін [9], Н. Баталін [10] та М. Сперанський [11].

У палаці Іоанна начебто зберігається чарівний камінь кармакаул, «господин всем камением драгим, в нощи же светит, аки огонь горит». Цей камінь, за допомогою якого птах Фенікс відроджується, баварець Вольфрам фон Ешенбах у своєму творі «Парцифаль» ототожнює з Граалем [12].

Тут з образом Фенікса, який, як вище зазначалося, живе у царстві пресвітера Іоанна, слід співставити персонажа давньо-англійської поеми про Фенікса, що, у свою чергу, є перифразою латинської поеми Лактанція (пом. 340 р.) «De Ave Phoenice». Її автор належав до оточення імператора Константина і начебто образом Фенікса змалював християн, котрих очищувальне полум’я Страшного Суду приведе до вічного життя [13]. У Біблії камінь шохам (онікс?) знаходиться в землі Хавіла, де також «добре золото» і котру омиває ріка Фісон («та, що поширюється»), що витікає з раю (Буття, 2611-12), з якою Р.А. Уолкер та Д. Рол ототожнюють ріку іранського Азербайджану (Атропатени) Уізхун (Кезель-Узун «густо-золота, червлена»), яка впадає в Каспій біля порту Раст і де в часі Сасанідів були золоті копальні і єі поклади лазуриту [14].

[1] Послания из вымышленного царства / Пер. с др.-греч., ст.-фр., лат. Сост., вступ.ст. Н. Горелова. — СПб.: Азбука-классика, 2004. — 224 с.; Книга Марко Поло / Пер. со старофр. Ред. и вступ.ст. И.П. Магидовича. – М.: Госгеографлитиздат, 1955. – С. 5 – 7; наявні наступні фундаментальні праці дослідження даного феномену: Zarnke F. Der Priester Johannes, Erste und zweite Abhandlung // Abhandlungen der Philologisch-historischen Classe der Sachsischen Gesellschaft der Wissenschaften. — Leipzig, 1878—1883. — # 7-8; Oppert T. Der Presbyter Johannes in Sage und Geschichte, Ein Beitrag zur Volker- und Kirchenhistorie und zur Heldendichtung des Mittelalters. — Berlin, 1864; 2, verbesserte Auflage, Berlin, 1870; Brunet G. La legende du prietre Jean. — Bordeaux, 1877 (Extrait des «Actes de l’Academie des Sciences, Belles-Lettres et Arts de Bordeaux»); Sanceau E. The land of Prester John: A chronical of portuguese exploration. — New York, 1944; Истрин В. Сказание об индийском царстве. — М.. 1893; див. також цікаву інтерпретацію: Грек А.Г. Об архаичной поэтике текста «Послания Иоанна пресвитера Владарю царю тайного» из «Повести о Светомире царевиче» Вяч. Иванова // Текст. Интертекст.Культура: Сб.докладов межвуз.науч.конференции (Москва, 4—7 апреля 2001 года) / Ред.-сост. В.П. Григорьев, Н.А. Фатеева. — М.: Азбуковник, 2001. — С.185—197.
[2] Бонгард–Левин Г.М., Ильин Г.Ф. Древняя Индия: Исторический очерк. – М.: Наука, Гл.ред.вост.лит., 1969. – С. 478 – 479.
[3] Шохин В.К. Древняя Индия в культуре Руси (XI — середина XV в.): Источниковедческие проблемы. — М.: Наука, Гл.ред.вост.лит., 1988. — С.82—83.
[4] Памятники литературы Древней Руси: ХІІІ век / Вступ.ст. Д.С. Лихачева. Сост. и общ.ред. Д.С. Лихачева. – М.: Худ.лит—ра, 1981. – С. 467 –473.
[5] Памятники литературы Древней Руси: ХІІІ век / Вступ.ст. Д.С. Лихачева. Сост. и общ.ред. Д.С. Лихачева. – М.: Худ.лит-ра, 1981. – С. 477.
[6] Пушкарьов А. Светящиеся камни в сказании о пресвитере Иоанне // Очевидное — невероятное: Альманах о таинственном и интересном. — СПб, 1990. — № 1—2. — С. 14.
[7] Новгородов Н. Сибирский Грааль // http://hyperbor.narod.ru/www/graal.htm
[8] Вигасин А.А. Представления об Индии в Древней Руси // Индия 1981-1982. Ежегодник – М.: Гл.ред.вост.лит-ры изд-ва «Наука», 1983. – С. 284.
[9] Истрин В.М. Сказание об Индийском царстве. – М., 1893.
[10] Баталин Н. Сказание об Индийском царстве. – Воронеж, 1876.
[11] Сперанский М.Н. Индия в старой русской письменности // Сергею Федоровичу Ольденбургу к пятидесятилетию научно—общественной деятельности: 1882—1932. – Л., 1934; Сперанский М.Н. Сказание об Индийском царстве // Известия по русскому языку и словесности АН СССР. – 1930. – Т.3.
[12] Средневековый роман и повесть / Вступ. ст. и примеч. А.Д. Михайлова. – М.: Худож.лит-ра, 1974. – С. 470.
[13] Древнеанглийская поэзия / Изд.подгот. О.А. Смирницкая, В.Г. Тихомиров. Отв.ред. М.И. Стеблин-Каменский. М.: Наука, 1982. — С.291—293.
[14] Рол Д. Генезис цивилизации: Откуда мы произошли … / Пер. с англ. — М.: Эксмо, 2002. — С. 69-71.

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Добавить комментарий