Де знаходилося царство пресвітера Іоанна

577109_375374409207034_863200888_nДумається, що у переказі про царство пресвітера Іоанна, по-перше, йдеться про царство, перебуваюче не стільки на Сході, в Азії, а за ісламським світом. А по-друге, про царство Давида–Іоанна повідомляють власне ті, хто перебував у полоні в Єгипті, звідки, як “цінний дар” потрапили до царя Давида–Іоанна, який їх звільнив та відіслав у Антіохію. За допомогою християнських полонених – благородного Бельваценсіса, його брата віконта Беллімона, Іоанна Арцейса, Одо Кастельона, Андре Еспуаса та кількох рицарів–тамплієрів та іоаннітів з “Дому німців” — єгипетський султан спробував досягти миру з Давидом–Іоанном [1]. Свідчення про прихід Іоанна пов’язані у джерелах із вищезгаданою боротьбою хрестоносців в 1218 – 1222 р. у північному Єгипті довкола приморського міста Дамієтти (Oliver, Historia Damiatina, cap. 33; Radulphus de Coggeshale, Chronicon Anglicanum; Chronica Alberici monachi trium fontium ad annum 1221).

Як відомо, власне за мусульманськими землями, але у глибинах Африки, за Єгиптом, у Нубії існували могутні християнські монофізитські держави – Нобатія (столиця Фарас), Мокурія (Стара Донгола), Алоа чи Алодія (Соба). Зокрема, в 745 р. нубійські християни вторглися під проводом царя Сірака у Єгипет для захисту Александрійського монофізитського патріарха та дійшли до самого Каїра, подолавши понад тисячі кілометрів долиною Нілу. Намісник Єгипту Абд ель-Мелек ібн Муса був змушений піддатися силі християн і випустити патріарха. Аж до ІХ ст. Нубія була могутньою, що арабам не вдавалося підкорити її, а цар Нубії вважався покровителем Александрії. Найпопулярнішим у нубійців був єпископ Пахорасу Іоанн, який помер у 1006 р. Всі наступні єпископи Нубії називали себе в офіційній титулатурі його учнями (пор.: “пресвітер Іоанн”, що дивно, не іменується патріархом чи єпископом). Саме у часі хрестових походів, коли європейці вважали, що їм назустріч, у спину ісламу, вдарить могутнє військо “пресвітера Іоанна”, у 1171 р. нубійська армія знову вторглася у Єгипет і захопила Асуан. Брат ворога хрестоносців курда Саладина (Салах-ад-Діна) за наказом арабського халіфа розгромив нубійську армію і вторгся у територію супротивника, та згодом араби змушені були на століття відмовитися від боротьби з Нубією. Тільки в 1323 р. панування християнських царів Нубії закінчилося, але царство Алоа протрималося до 1504 р. [2]

Саме в часі хрестових походів через вірменських (а вірменська Кілікія у східній Анатолії з її могутнім флотом на Середземномор’ї виступала союзником хрестоносців) та єгипетських купців–монофізитів, які виступали і в ролі дипломатів (зокрема, в пізніші часи теж саме вірмени були послами ефіопських царів до європейських монархів) ефіопські учні єпископа Іоанна і могли укласти угоду з християнським Заходом про спільну боротьбу з ворогом Сина Божого — ісламом. Про те, що між обома монофізитськими країнами існували безпосередні контакти, свідчать численні артефакти, як, наприклад, те, що вірменське письмо виникло на основі ефіопського складового письма (за Д.А. Ольдерроге), у вірменському Ечміадзині зберігаються фрагменти ефіопських рукописів ХІV-XV ст., а в Британському музеї зберігаються списки вірменських слів з перекладом на давньо-ефіопську мову гєез, а знамените «Житіє Евастотевоса» про основоположника могутнього релігійного руху в середньовічній Ефіопії розповідає про його мандри разом з учнями в Нубії, Єгипет, Палестину, на Кіпр і в Кілікію. В Александрії він зустрівся з вірменським патріархом і той дозволив йому замешкати у Вірменії, де Евастотевос начебто й похований. Його ж учні після повернення збудували монастир Дабра-Маріам, де було перекладено житія вірменських святих, а на острові Дак, що на озері Тана, було збудовано жіночий монастир на честь «блаженної Арсіни» — вірменської Ріпсіми [3].

Підтвердження нашій версії знаходимо саме у свідченні путівника монахів–домініканців для подорожі в Ефіопію: у місті Шауа (Шоа) “…живе священник Іоанн … Священник Іоанн зимою править на своєму троні в Хаамері, літом же живе і править в Шауа. Цей володар носить ім’я Давид. Він володарює над 13 царями “ [4]. Також за словами вищезгаданої “Libro del Conoscimiento” (“Книги пізнання”, 1345 – 1350 рр.) цар–священник Іоанн володарює в Грасіоні, столиці царства Ардеселіб (“Слуга хреста”). Він — патріарх Нубії та Ефіопії [5].

Домініканський монах Іордан в 1321 р. писав з Індії (!) про ефіопського негуса як про того, “quem vos vocatis presbiterum Johannem” (кого ви вважаєте священником Іоанном) [6]. Аналогічно папа Євгеній ІV ще в 1439 р. у спеціальному посланні іменував ефіопського імператора “пресвітером Іоанном” (Presbytero Johanni imperatori Aethiopum)” [7].

Можливо, що до християн Європи дійшли також розповіді про неймовірну архітектурну акцію ефіопського узурпатора Лалібела, який за свою побожність був причислений до лику святих. В 1150 р. він розпочав приголомшливе будівництво — вирубування зі скелі десяти церков в натуральну величину. В скелі вирубувався своєрідний рів, щоб відокремити стіни будівлі від решти каменя, потім будівельники врізалися у сам камінь, формуючи будівлю. Довжина найбільшої церкви «Спас світу» досягає понад 30-ти м, ширина — 23-х м, глибина — більше 6-ти м. Всередині є 5 бокових притворів з 28-ма колонами. Церква має десятки вікон на двох рівнях і колонаду довкола будівлі з масивних прямокутних колон [8].

Також причиною змішання Індії та Ефіопії може бути й те, що в католицькій традиції (Руфін) просвітителем Дальної Індії (Ulterior India) вважався святий Фрументій (Ближню Індію, відповідно, просвітив християнським вченням святий Варфоломей-Нафанаїл), римський юнак (захоплений в полон варварами і проданий у рабство цареві, котрий зробив його секретарем і скарбником, а потім регентом), який потім став знаменитим місіонером Ефіопії (в деяких документах червономорське побережжя Ефіопії та Сомалі називається «Індіго»), єпископом столиці Аксум, де в 340 р. християнство було проголошене офіційною релігією [9]. «… Після переходу в християнство абіссінців Аксуму в четвертому столітті, а потім і нубійців у п’ятому, продовжували зміцнюватися зв’язки з візантійською імперією: Козьма Індікоплов відвідав Адуліс та дав свідчення про Аксум (547 р.), і, з другого боку, Прокопій Цезарійський біля 550 р. у своїй «Історії юстиніанських війн» говорить про політику Константинополя стосовно блемміїв і ефіопів Аксуму» [10].

У самих географічних уявленнях того часу вважалося, що Нілом можна доплисти до Індії: «… Так на півдні Інд виходить за межі замешкуваного світу та помірної кліматичної зони, нема нічого дивного, що в пустелі він втрачає свою назву. Потім, зробивши дугу, він повертає на північ, щоб, вже називаючись Нілом, стати благословенним джерелом життя у Єгипті» [11]; «… василевс направив божественні приписи цареві аксумітів. Цей індійський цар, розпочавши боротьбу з царем омірітських індів (тобто мова йде про південноаравійських хімьярітів, — О.Г.), переміг його і захопив його владу і всю його землю… римський посол, коли прибув у Александрію, вирушив по ріці Ніл до індійського моря в області Індії. Коли він прийшов до царя індів, той прийняв його з великою радістю… Цар індів Еллісфей негайно на очах римського посла вирушив проти персів…» (Іоанн Малала, «Хронографія», Книга ХVІІІ). «… Страбон повідомляє, що за імператора Августа двадцять кораблів щорічно вирушало з порту Міос-Хормос у Єгипті в Індію. Нічого дивного, що за таких умов один мандрівник за царювання Тіберія, на ймення Гіппал, на початку першого століття відкрив механізм мусонів, що дозволяв плисти безпосередньо в Індію, не наближаючись до небезпечних берегів Хадрамаута, де розбишачили пірати. Наслідком такої інтенсивної торгівлі з Індією були й мандрівки, іноді мимовільні, до берегів Занзібару. Від географа Птолемея ми знаємо про три, принаймні, таких вояжі, про котрі розповів його попередник, Марін Тірський, який жив у кінці І ст… Тобто не підлягає сумніву, що в І ст. н.е. грецькі мореплавці з Єгипту і особливо жителі Саби непогано знали східні береги Африки аж до екватора… (називаючи побережжя «Індіго», як це засвідчено у розповіді про філософа Меропія Тірського, — О.Г.) на сьогоднішній час дійшов ретельний текст «Периплу Ерітрейського моря» … » [12].

Починаються ці уявлення ще від експедиції до Індії Скілава з Коріандри (VI ст.), який вирішив, що Європу відокремлює від Азії ріка Інд. Вони чітко зберігаються навіть у часи Юстиніана, про що свідчить Прокопій з Кесарії: «Ріка Ніл з меж Індії стікає в Єгипет і ділить тутешню землю аж до моря на дві частини («Про побудови», 6,1,6). До цих уявлень слід ставитися не як до наукових або квазінаукових, а до міфологічних, що передають сакрально-традиційну картину світу.

[1] Хенниг Р. Неведомые земли / Пер. с нем. Предисл. и ред. И.П. Магидовича. – М.: Изд—во иностр.лит., 1962. – Т.3. – С. 27.
[2] Дзевановский К. Архангелы и шакалы: Репортаж накануне потопа / Сокр.перев. с польск. Отв.ред. и предисл. И.С. Кацнельсон. – М.: наука, 1968. – С.100 – 111.
[3] Непомнящий Н. Тайны древней Африки. — М.: Вече, 2002. — С.82—83.
[4] Хенниг Р. Неведомые земли / Пер. с нем. Предисл. и ред. И.П. Магидовича. – М.: Изд-во иностр.лит., 1962. – Т.3. – С. 90.
[5] Хенниг Р. Неведомые земли / Пер. с нем. Предисл. и ред. И.П. Магидовича. – М.: Изд-во иностр.лит., 1962. – Т.3. – С. 262.
[6] Хенниг Р. Неведомые земли / Пер. с нем. Предисл. и ред. И.П. Магидовича. – М.: Изд-во иностр.лит., 1962. – Т.3. – С. 266.
[7] Хенниг Р. Неведомые земли / Пер. с нем. Предисл. и ред. И.П. Магидовича. – М.: Изд-во иностр.лит., 1962. – Т.3. – С. 267.
[8] Непомнящий Н. Тайны древней Африки. — М.: Вече, 2002. — С.318.
[9] Perumalil A.C. A. Few Christian Writers on Early India // Journal of the Bihar and Orissa Research Society. — 1942. — Vol.28. — Pt.4. — S.359; Шохин В.К. Древняя Индия в культуре Руси (XI — серединаXV в.): Источниковедческие проблемы. — М.: Наука, Гл.ред.вост.лит., 1988. — С.162—163.
[10] Непомнящий Н. Тайны древней Африки. — М.: Вече, 2002. — С.68.
[11] Ф. Шахермайр. Александр Македонский. — М., 1984. С.268
[12] Непомнящий Н. Тайны древней Африки. — М.: Вече, 2002. — С.57—58.

Don't be shellfish...Tweet about this on TwitterShare on Google+Share on TumblrPin on PinterestShare on LinkedInShare on FacebookEmail this to someonePrint this page

Добавить комментарий